Вже не одну сотню років поети намагаються зрозуміти, що ж таке любов, складаючи про неї оди і поеми. Але, як показує практика, любов зовсім не десь в небесах, вона поруч і криється в невеликих дрібницях.
А тим, хто нам не вірить, пропонуємо почитати історії людей, які не з чуток знають, що таке справжня любов.
«Мої батьки одружені вже майже 50 років. Вони зустрілися в барі: мама обіграла батька в більярд. А до кінця ночі вони вже обговорювали весілля і сімейне життя. Мама жила в іншому місті, і татові довелося їхати на друге побачення, на якому він вже зробив їй пропозицію, понад 5 годин. Вони одружилися протягом року. Я часто запитував їх про те, як їм вдалося знайти “ту саму” людину і зберегти відносини.
Тато сказав, що відразу зрозумів: мама його друга половинка. Він міг розповісти їй про що завгодно. Батько часто хвалить мою маму просто за те, що вона є, а не тільки через зовнішність або за те, що вона робить. Моя мама щиро вважає тата веселим. Вони незмінно ввічливі, кажуть “будь ласка” і “спасибі” і щиро цінують те, що кожен робить для іншого. Батьки на пенсії вже кілька років і до сих пір люблять проводити 99% свого часу разом».
«Цього літа моя бабуся загубила свою обручку. Стало прикро, звичайно, нехай особливої матеріальної цінності вона і не несла (свого часу грошей вистачило тільки на срібні кільця). дідусеві вона не сказала, а сам він не помічав, так як зір у нього поганий. Місяць тому дідусеві видалили катаракту і він побачив світ заново. Звернув увагу, що на поличці, куди бабуся зазвичай клала обручку перед сном, порожньо. Він нічого не сказав і не запитав.
І ось 1 січня, в честь дня народження моєї бабусі, дідусь робить їй пропозицію руки і серця з новим кільцем. Вона, звичайно ж, погодилася. Бабуся була дуже зворушена і не очікувала такого. Втім, і для всієї родини це було сюрпризом: мій дід досить суворий, ніжності, компліменти, ласка – не про нього. На відміну від минулої, нова обручка витончена і з камінчиком. Вони разом вже 55 років».
«Душа просила серйозних відносин. Але от якось не складалося. До тих пір, поки одного разу в автобусі я не зустрів майбутню дружину. Вона була красива, але красивих багато. Вона була розумна, але такі теж зустрічаються. Вона виявилася настільки приємною в спілкуванні, начитаною і милою, що я зрозумів: це діамант! Через кілька місяців цукерково-букетної стадії ми з’їхалися, зробили ремонт в квартирі і почали жити разом. Природно, ми і лаялися, і ображалися один на одного. Навіть ледь не розбіглися. Але, подумавши, вирішили, що один без одного нам уже ніяк.
І ось через 16 років спільного життя у нас як і раніше міцна сім’я, підростає дочка-школярка, кіт радує нічними концертами. За цей час дружина жодного разу не дала мені приводу для ревнощів, і я намагаюся відповідати тим же. Я готовий зірватися в магазин за її улюбленими булочками в будь-який час, а вона – почистити мені гранат. Якщо за комп’ютером сидить вона, то я заварю їй каву і принесу, не забувши про смаколики. Якщо ж за комп’ютером я, то дружина приготує мені щось, що люблю, і нагодує. Це дрібниці, але вони дуже радують. Я намагаюся і бачу, що вона старається. Мені здається, що це і є любов. Для мене немає на світі жінки прекраснішої від дружини. Інші дівчата настільки сильних емоцій не викликають. Навіть дуже красиві».
«Зійшлися ми з чоловіком дуже швидко: познайомилися в кінці жовтня 2007-го, а з’їхалися вже в лютому 2008-го. Мені 17 років, йому 20 тільки виповнилося. Мої батьки були не проти, а перед тим як забрати мене з дому, він, як справжній чоловік, попросив у них дозволу. На той момент грошей у нас не було зовсім. Його і моєї зарплати вистачало ледве-ледве. А вік-то молодий, хочеться романтики. І ось одного разу приходжу я додому, точніше, вповзаю в квартиру після 12 годин на ногах, а в кімнаті стоїть старий стіл, замість скатертини – фіранка або простирадло.
Посередині столу на великій тарілці лежить курка гриль, поруч стоїть пляшка шампанського, а по краях столу в гранованих склянках горять старі радянські свічки. І все це при вимкненому світлі. Виглядало це, звичайно, дуже незвично, але було вкрай приємно. Зараз згадуємо про це з посмішкою. Було потім ще багато смішних історій, але цю вечерю я запам’ятала на все життя. І до сих пір чоловік не перестає мене дивувати своїм умінням навіть в важкій ситуації проявляти любов і турботу».
«З чоловіком разом вже понад 20 років. Він у мене виглядає трохи страхітливо: високий, мускулистий, бородатий, з татуюваннями, вічно суворий. І характер у нього непростий: занадто він чесний і прямолінійний; якщо йому щось не подобається, скаже в обличчя. Багато знайомих співчутливо хитають головою і зітхають, мовляв, як я його терплю всі ці роки. А я не терплю – я його люблю. Адже вони не знають його насправді.
Так, він не романтик. Так, не дарує букети троянд і кільця кожне свято і не так часто говорить, що любить. Але саме ця людина сиділа зі мною всю ніч, не заплющуючи очей, коли я хворіла, і зі мною ж плакав від щастя обидва рази, коли народилися наші діти. Саме він щоранку готує мені улюблену каву перед роботою, навіть коли у нього вихідний. Він підтримує мене, вірить в мене, коли опускаються руки, і ці вчинки говорять набагато більше, ніж щоденні зізнання в любові».
«Моя мама – культурна людина: філолог за освітою, закінчила музичну школу, непогано розбирається в образотворчому мистецтві, прочитала багато книжок, любить оперу. В юності думала, що вийде заміж за такого ж. Але хто знав, що вона буде щаслива в шлюбі з простим електриком, який не слухає музику, засинає в театрі і читає Корецького? Разом вже 20 років».
«Ми з чоловіком одружилися в 1984 році, через рік після закінчення середньої школи. Перша дитина у нас народилася через 5 років, а друга – через 4 роки. Нещодавно ми відзначили 35-ту річницю весілля. 20 років чоловік присвятив службі в армії. Іноді його не було поруч місяцями, ми пройшли через проблеми зі здоров’ям і фінансами, розчаровувалися в житті, але, не дивлячись на все це, він завжди був моїм найкращим другом, а я – його. Протягом усіх цих років ми чули від інших пар: “Просто почекайте, не завжди все буде так само добре, як зараз”.
Головне, що ми помітили в їх відносинах, – це звичка звинувачувати чоловіка у власному життєвому виборі. Так, ви перебуваєте в шлюбі, але ви все ще дві окремих людини, і вам не потрібно робити все разом. Ви як і раніше можете слідувати своїй мрії, дивитися фільми і їсти продукти, які вам подобаються, спілкуватися з друзями і так далі. Мені подобається слухати розповіді про пригоди мого чоловіка і справи, які він зробив без мене. Це дає нам нові теми для обговорення».
Подібні історії доводять – життя після весілля існує. Тільки над ним потрібно працювати разом не покладаючи рук, і тоді ти будеш не проти зустріти старість зі своєю другою половинкою.
Розповідайте свої історії кохання, нам буде цікаво прочитати!
