Реальна історія з життя однієї людини. Розповідаю від першої особи.
Був у мене в житті важкий період – компанія, де я працював водієм, збанкрутувала, і всіх співробітників звільнили. Причому нахабно, без всяких виплат. Просто кинули …
А з роботою в наших краях в той час було зовсім погано, тим більше для таких неуків, як я. Щось тимчасове знайти можна було, але так, щоб стабільно платили, і при цьому не треба було гробити своє здоров’я – це велика рідкість.
Я перебивався підробітком вантажником, та бомбив на машині. Власне, тільки з цієї причини тоді її і не продав, хоча думки такі з’являлися, оскільки годувати сім’ю ставало все складніше. І ось одного разу повертався назад в місто з області, куди відвозив одного пасажира. Той добре заплатив, так що повіз його, хоча були деякі сумніви на цей рахунок …
Раптом бачу, що на дорозі стоїть солідна іномарка, а поряд мужик в білому костюмі голосує. Я зупинився, опустив вікно переднього пасажира і запитав, що сталося.
Чоловік, якому на вигляд було років 60, розповів, що у його машини пробило заднє ліве колесо. Запаска у нього була, а ось домкрата чомусь не виявилося. Або він не справний був, точно вже не пам’ятаю.
Загалом, я дістав з багажника потрібний інструмент, чоловік з вдячністю взяв його і пішов до свого авто. А я дивлюся – він в красивій сорочці, білих штанах, в черевичках таких лакованих …
– Зачекайте, – кажу йому. – Давайте я сам, а то брудний весь.
– Та ні, що ти, – почав він відмовлятися, але я наполіг на своєму. Та й зрозуміло було, що у мене це справа швидше вийде.
Хвилин через десять все було зроблено. Я занурив йому в багажник проколене колесо, до себе закинув домкрат і витер ганчіркою руки.
– Спасибі тобі велике, – сказав мені чоловік, міцно стискаючи мою долоню. – Я тут хвилин сорок стояв, ніхто не зупинявся. Хотів вже так їхати, хоч гуму і шкода. Саме таку у нас в місті важко дістати.
– Розумію, – кажу, – мене б точно жаба задушила.
– Та справа не в грошах … – посміхнувся чоловік і одразу вигукнув: – Що ж це я, мало не забув! ..
І поліз в машину за піджаком. Швидко накинувши його на себе він дістав із внутрішньої кишені гаманець. Я зрозумів його наміри і зайняв оборонну позицію.
– Грошей не пропонуйте, все одно не візьму.
– Так чому ж? – здивувався чоловік. – Але ж допоміг, а я тобі віддячити хочу.
– Ви вже сказали спасибі, а за такі справи більшої плати брати не можна. – рішуче відповів я, хоча зайві гроші мені б, звичайно, не завадили.
– Гаразд, я тебе зрозумів, – відповів чоловік і якось схвально подивився на мене.
Я кивнув і вже хотів попрощатися, щоб повернутися у свою машину, коли він несподівано запитав:
– А ким ти, якщо не секрет, працюєш?
– Так зараз, відверто кажучи, ніким. Підробляю то тут, то там …
– А раніше що робив?
– Та так, – мені стало трохи ніяково, – машини в основному водив.
– Ну так це ж чудово! Тоді, думаю, ти без проблем і таку водити зможеш?
Він показав рукою на свою машину. А потім, бачачи моє здивування, дістав зі свого гаманця якусь картку і простягнув мені.
– Візьми ось цю візитку, там є мій номер і адреса фірми. Приїжджай відразу, як тільки зможеш. Якщо тебе влаштують умови, я тебе візьму до себе водієм. З зарплатою не ображу, відразу говорю.
Я приїхав на наступний же ранок. І він дійсно взяв мене на роботу, що мені тоді дуже допомогло і дозволило утримувати свою сім’ю в достатку. Потім, завдяки йому ж, я зміг отримати більш перспективну спеціальність, за якою зараз і працюю.
Вже пройшло багато років, і мого начальника давно немає в живих, але я досі вдячний йому і випадку, що звів нас разом. І відтоді я абсолютно впевнений, що добрі справи ніколи не проходять безслідно, щоб не говорили інші люди.
Вам доводилося потрапляти у схожі випадки?
