Діти захворіли. Чоловік теж. Я одна вистояла, але на лікарняний пішла, щоб піклуватися про домочадців.
Якщо коротко: я однією рукою помішувала курячий бульйон, другою – роздавала ліки. Свекруха подзвонила, поспівчувала:
– Я б приїхала, допомогла, але, сама розумієш: у мене робота, до Нового року мало часу залишилося, гроші потрібні. Не можу я зараз відгули взяти, втрачу дуже багато. Ти там давай, тримайся!
– Дякую, – мало не заплакала я, зворушена її останньою фразою.
– Але я – НЕ козел, так що допомога від мене буде. Чекай!
– Не треба, я сама.
– Треба, дитинко, треба. Все, чао, чекай дзвінків!
Яка допомога? Яких дзвінків чекати? Нічого було не ясно. Але, знаючи Ніну Борисівну, вона явно щось задумала, причому з розмахом. Інакше вона не вміє.
Плюсом було те, що приїжджати Ніна Борисівна не збиралася. Вона дуже охайна людина, не хотілося червоніти перед нею за неприбрану квартиру.
Вдома, після півтора тижня стаціонару на дому, був справжній хаос. Я не встигала наводити порядок: варто було відвернутися або відволіктися на варіння морсу для найхворішої людини у світі – чоловіка, як діти розсипали кошики з іграшками чи пробували свої сили в побутових справах.
Кіт мало не був випраний в пралці; квіти були политі так, що ще трохи, і ми б затопили сусідів; дворічна дочка протерла плазму ганчіркою, а чотирирічний син вирішив зварити кашу і розсипав пластівці по всій кухні. Температура дітям зовсім не заважала.
За два дні до дзвінка свекрухи звичайним сніданком, обідом і вечерею для дорослих стали напівфабрикати: пельмені, вареники, макарони з сосисками. На каші, омлети і супчики дітям я ще якось знаходила сили.
Хвилин через сорок, точніше не скажу, після дзвінка Ніни Борисівни мій телефон вибухнув мелодією, сповістивши про вхідний дзвінок.
– Доброго дня! Мене звуть Катерина, я – менеджер кафе “Мрія”. Вам зараз зручно розмовляти?
– Добрий день. Так, зручно.
Кафе мені відоме: ми всією сім’єю часто туди ходимо. І просто так, пообідати, і всі свята там відзначаємо.
– Щовечора протягом тижня, починаючи з сьогоднішнього, до Вас буде приїжджати кур’єр з готовими гарячими вечерями. Всі страви підібрані з урахуванням віку дітей. На який час призначити доставку? Все вже оплачено.
Я ледве відповіла. І то, тільки після того, як до мене повернувся дар мови. Дівчина мило попрощалася, ще раз уточнивши час.
Не встигла я прийти в себе, як мене ощасливив ще один дзвінок. Менеджер клінінгової компанії повідомила, що доброзичливець, який побажав залишитися анонімним (а то я не здогадалася!), оплатив три виїзних прибирання квартири. Так само була озвучена умова виїзду: залишити заявку напередодні.
Що творилося у мене на душі … Райдуги і єдинороги ображено курили в стороні.
Я набрала Ніну Борисівну, щоб сказати величезне спасибі. Не змогла. Мовчки заридала в трубку.
– Ну що ти, дитинко, все добре буде. Всі дітки хворіють, тобі треба тільки почекати. Озирнутися не встигнеш, як вони по садках розбіжаться. Та що там – по садках? По своїх родинах! Ось тоді будеш дихати на повні груди. Не розкисай там у мене, зберися, думай про майбутнє!
– Спасибі!
– НЕ дякуй. Я не зробила нічого надприродного. Все, цілую, побачимося. Зовсім не під силу буде – телефонуй. Чао!
***
Вечері були смачні, дівчинка з клінінгу – старанна. Так, сімейство видужало. А спогади – безцінні: я не одна.
Подружці розповіла, похвалилася своєю мега-крутою свекрухою. Олена мене щипала початку:
– Це все сон! Ти спиш! Так не буває! Ніну Борисівну – у Червону книгу!
Пф, в Червону книгу … Навіщо? Їй і в моєму серці непогано мешкати. І так: так буває, якщо дуже-дуже сильно пощастить.
Які стосунки у вас з вашою свекрухою?
