Я дуже кохала свого чоловіка, навіть 10 років життя під одним дахом, побут та різні сімейні негаразди не вбили в мені тих почуттів, які з’явилися в той момент, коли я вперше побачила Романа.
Я вірила, що нашу сім’ю ніщо й ніколи не зможе зруйнувати. Ми дотримаємо слова, яке дали в церкві: “Допоки смерть не розлучить нас”. Шкода, що це були лише мої мрії та ілюзії, які до реальності не мали жодного відношення.
Мені завжди здавалося, що між нами усе добре. Я намагалася підтримувати Романа, враховувати його бажання і потреби, приділяти йому достатньо часу, попри те, що у мене на руках 2 діток. Це було складно, але чого не зробиш заради добробуту сім’ї? За ці 10 років я взагалі забула про те, що таке салони краси, дорогий одяг і коштовні прикраси – максимально економила на собі, щоб в дітей та чоловіка було все необхідне.
Все було б нічого, якби в Романа на роботі не з’явилася нова співробітниця. Щовечора я чула про неї все та навіть більше. Чоловік розповідав мені про те, як чарівна колега відкриває йому очі на світ навколо, бо ж вона серйозно захоплюється психологією і тренінгами особистого зростання. Спершу мені було цікаво послухати пізнавальну інформацію, але потім я зрозуміла, що мій Роман надто перейнявся захопленнями цієї Надії.
Я мовчала, бо звикла довіряти йому, тим паче він ніколи не давав мені приводів до ревнощів. Все змінилося тоді, коли я побачила спільне фото працівників колективу Романа, на якому він, притиснувшись до Надії, усміхається на всі 32 зуби.
Треба було бачити ту жінку! Не бухгалтер, а справжнісінька фотомодель! Куди ж мені до неї? Не стрималася я і виповіла чоловіку усе, що думала про цю ситуацію.
– Романе, тобі не здається, що ти надто багато часу на роботі проводиш в компанії Наді? Тепер от ще й збираєшся щосуботи з нею вештатися на якісь тренінги.
– Ти що ревнуєш, Дарино? Вона ж одружена жінка! Між нами лише дружба і море спільних інтересів. Хіба ти не хочеш, щоб твій чоловік розвивався, ставав щасливішим? – сердито запитував Роман.
– Та ні, звісно, що я не проти. Просто ти зовсім перестав звертати на мене увагу. Тобі й до голови не прийшла ідея бодай раз мене запросити на ці тренінги.
– Ти все одно нічого не зрозумієш, – холодно відповів чоловік, махнувши на мене рукою.
Я мало не розревілася від образи. Думала, що чоловік мене поважає, а насправді? Вважає мене якоюсь дурепою… Та це ще були квіточки…
Після того випадку Роман перестав зі мною розмовляти. Я щовечора сиділа за кухонним столом, заварювала його улюблений чай і чекала, коли він прийде до мене на розмову, як було завжди. Але чоловік так жодного разу й не з’явився на кухні: то він важливий матч має подивитися, то втомився і хоче полежати на дивані, то раптом з дітьми хоче більше часу провести – одним словом, протягом цілого місяця чула сотні відмовок.
Мало того, Роман почав приховувати від мене якісь секрети, бо на його телефоні ні з того ні з сього, з’явився пароль, а коли йому хтось телефонував, він поспішав вийти з квартири бодай на балон, аби тільки я не чула розмови.
Підозри роз’їдали мене зсередини. Серце підказувало, що треба чекати від коханої людини підлості.
Так все й сталося. Роман прийшов до мене одного вечора, посадив біля себе на диван і сказав:
– Я тебе більше не кохаю. Раніше я цього не розумів, але Надя відкрила мені очі на увесь світ. Тепер я все так ясно бачу! Нам з тобою далі не по дорозі, Дарино.
Я нічого не відповіла. Не скажу, що була шокована чи дуже здивована, але я не очікувала, що отримати ніж в спину від коханого – це так боляче!
Я піднялася і мовчки вийшла з кімнати. Як тільки він зібрав свої речі, поклав ключі на маленький столик біля порогу і, гримнувши дверима, зник з квартири.
Я сіла на стілець, бо ноги мене ледь тримали, і, врешті-решт, розридалася. Не могла повірити в те, що наша сім’я нічого для Романа не важила. Він, мабуть, навіть не помічав всього того, що я робила задля наших стосунків. Я ж готова була жертвувати усім. А дарма! Треба було плюнути на все і займатися собою!
Мої роздуми перервав дзвінок у двері. Я подумала, що це діти повернулися раніше від бабусі з дідусем, відчиняю, а на порозі стоїть мій чоловік.
– Забув щось? – спокійно спитала я.
– Дарино, забудьмо все те, що відбулося тут кілька годин тому, – жалісливим голосом промовляв чоловік.
– Забудьмо? Ти зараз жартуєш? Невже твоя Надійка тебе на двір виставила? – розсміялася я.
– Ти не уявляєш, що я пережив, коли вона нахабно сміялася мені в обличчя! Сказала, що я був її маріонеткою, а свого чоловіка вона й не збиралася залишати.
Мені здається, що Роман навіть сльозу пустив, сподіваючись, що я його пошкодую. Марними були його надії, бо я більше не збиралася жити під одним дахом з негідником і зрадником, який ніколи мене не цінував.
– Досить, Романе, цієї дешевої вистави. Забирайся геть! В моєму житті більше немає місця для тебе. Ти знаєш, мені теж відкрилися очі, і тепер я ясно бачу, що ти більше не та людина, яку я колись кохала. Вимітайся.
Я схопила сумку негідника і виставила її за двері.
В той момент я відчула себе такою вільною, якою не була останні 10 років. Нарешті будуватиму своє життя так, як я захочу, а не так, як це буде вигідно моєму чоловіку.
Чи правильно вчинила Дарина?
Чи могли б ви пробачити зраду?
Фото з відкритих джерел
