Тоді пані Ірина була на роботі, а Катя сиділа з немовлям. Дівчина судомно шукала телефон та швидко набирала до жінки.
– Алло, пані Ірино! У Оленки температура 38, я не знаю, що мені робити! Вона плаче! Викличте швидку!
– Не треба ніяких лікарів! У шафі на кухні є всі необхідні ліки та інструкція. І не турбуй мене через дрібниці, я на роботі!
– Але пані Ірино, дівчинці ще й року нема, не можна приймати ліки діткам!
– Роби, як я сказала!
Здавалося, що робота їй важливіша за рідне немовлятко.
Дівчина закінчила педагогічний університет і у вільний від навчання час підпрацьовувала нянечкою для діток. У неї є чоловік, одружені 4 роки. Але досі нема рідних малюків. Спершу думали, що це просто тимчасова проблема. Але що тільки вони не робили – різні обстеження у лікарів, аналізи й таблетки, їздили до ворожок по різних містах та часто ходили до церкви. Можливо, що Бог почує їх молитви?
На роботу до пані Ірини вона потрапила випадково. Тоді чоловік Олег захворів та була потрібна чимала сума на ліки та операцію. А тут знайома порадила, що її клієнтка шукає нянечку. Швидка співбесіда по телефоні – і дівчина вже наступного дня стояла на порозі їх будинку.
Володимиру Степановичу було вже за 50, обіймає посаду генерального директора великої будівельної компанії. Майже всі будинки у місті належать йому. А от дружина у нього молоденька, на вигляд років 25 максимум. Красива, доглянута та стильно одягається. Видно, що проводить багато часу у салоні краси. А по дому нічого не робить, адже у них є власна прибиральниця, куховарка та охоронець.
– Ми шукаємо няньку для Оленки, але нам потрібно обов’язково на цілий день та ніч. По суті, ми можемо вам виділити окрему кімнату та забезпечити харчуванням. Окрім того, оплата у нас погодинна, ставка – 20 доларів у годину. Вам цього достатньо?
– Так, звісно, пане Володимире.
Олег не був проти такої роботи, тому вже наступного дня дівчина перевезла всі речі до будинку. На жаль, у батька Оленки було хворе серце, тому через декілька місяців він помер. Звісно, що тепер все господарство та бізнес лягли на плечі його молодої дружини.
На похоронах пані Ірина навіть не плакала. Мовчки кивала головою на всі співчуття гостей та удавала, що сумує. Однак, наступного дня поїхала в Італію, мовляв, у неї робота та не може розірвати контракт з модельною агенцією. А Оленка нехай побуде з Катею декілька днів, заодно звикне до того, що мами нема поруч.
Коли чоловік був живий, то щодня гуляв з візочком у саду, а Катя за той час їхала до Олега у лікарню. Дівчина бачила, як татко обожнює свою маленьку донечку. Щодня купував їй найкращий одяг, дорогі іграшки та харчування закордону привозив. Однак, рідна мама жодного разу навіть не захотіла прогулятися з дівчинкою. Завжди була зайнята зустрічами з подругами у кафе, поїздками закордон та салонами краси. Її не цікавило здоров’я доні чи її перші слова. Просто заглядала до коляски на 5 секунд і все. Навіть на руки не брала, а вже про те, що поміняти підгузки та погодувати годі й думати!
Спершу Катя думала, що попрацює у родині декілька місяців, заробить потрібну суму та звільниться. Однак, влітку Олегові стало погано, тому потрібно було майже 20 тисяч гривень на лікування. А такі гроші могла дати тільки пані Ірина. Тому дівчина перестала думати про звільнення та продовжувала й надалі виховувати Оленку. Навчила її ходити, говорити перші слова та навіть самостійно тримати ложечку. Але такі речі мало цікавили рідну матір.
Майже рік часу Катя щодня проводила з Оленкою. Здається, що вона сприймала її не просто як немовля, а більше. Інколи могла випадково назвати її “доня” та часто тулила до серця. Відчувала, що як тільки бере дівчинку на руки – по тілу розливається тепло і за спиною немов виростають крила. А Олег вже закінчив курс реабілітації та скоро його мали виписати додому.
Одного дня Катерина вирішила поговорити з пані Іриною про звільнення. Адже тепер нема нагальної потреби у таких великих грошах та й чоловік вже декілька днів вдома чекає на неї. Бачила, що жінка гуляє у саду й хотіла підійти, але почула, як та ніжно розмовляє по телефону.
– Котику, я не можу полетіти з тобою в Америку. Ні, що ти! Я тебе кохаю, просто ти ж знаєш, що чоловік переписав все майно на малу дитину і до 18 років я маю бути поруч з нею! Як мене дістав її крик та плач!
Катя не могла повірити у такі слова. Рідна мати готова втекти до коханця та залишити маленьку донечку! Вирішила записати всю розмову на диктофон.
– Агов, що ти тут робиш? Хіба ти не з малою маєш сидіти? – зауважила жінка та далі продовжила удавати, що розмовляє з подругою, а не з коханцем.
– Ваша донечка спить, пані Ірино. Я б хотіла сьогодні швидше піти додому, чоловік вже приїхав додому.
– Господи, а якщо та мала почне плакати?! Як мені її заспокоїти?! Я до неї навіть пальцем не доторкнуся! Забери її до себе додому, я хочу нормально виспатися, мене вже дістали її крики!
Тоді дівчина зібрала всі необхідні речі для малюка, водій допоміг перевезти ліжечко та візочок. Здається, що тоді Олег з Катею відчули, що Оленка більше ніколи не повернеться додому, а залишиться у них назавжди.
Наступного дня пара пішла у поліцію та розповіли все про Ірину та її відношення до дівчинки. Написали заяву до органів опіки про порушення батьківських прав та заодно подумали про всиновлення.
Нещодавно подружжя вийшли з судової зали та плакали від щастя. Справедливість була на їх стороні! Ірину позбавили батьківських прав та призначили Катю з Олегом офіційними опікунами Оленки. Виявилося, що пан Володимир давно написав заповіт – відчував, що у майбутньому знадобиться. Жінка втратила всі права на майно і тепер залишилася без даху над головою та не потрібною навіть молодому коханцю в Америці.
Декілька днів тому Катя дізналася, що вагітна. Тепер в Оленки буде братик. Родина живе щасливо та щодня дякують Богові за такий подарунок долі!
На вашу думку, можна полюбити чужу дитину, як рідну?
