Богдан прибіг до квартири матері з двома великими сумками брудного одягу. Одразу кинув їх у ванну.
– Мамо, я прийшов.Одяг мені попрати потрібно! – пройшов на кухню – а їсти, що знову нічого немає?.
Почав стукати кришками каструль, які стояли на плиті.
– Я до тебе ненадовго сьогодні забіг. Потрібно на роботу бігти. От хотів, щоб ти одяг попрала, нагодувала, а ти.. Що ж ти за мати така?
Богдан пішов у ванну і почав закидувати одяг у пральну машинку. Знайшов серед речей старе розтягнуте худі чорного кольору.
– От, пам’ятаєш, як ти не любила цю кофту. А я он досі її ношу, мамо.
У відповідь все тиша.. Ніхто не відповідав йому.
– А якби не ти, то знаєш, Марічка і досі б зі мною була. А то все ти на неї зуб точила. Не така і не така. От тепер мені п’ятдесят минуло, а я сам. Без дружини, без дітей, нікому не потрібен. Я все слухав тебе і твої поради:”Рано,синку, ще встигнете”. Так от, тепер уже пізно.
Пройшов у вітальню, сів напроти маминого крісла за столом. Богдан витягнув пляшку вина зі сумки. Налив у два стакани. Свій стакан випив, а другий так і залишився стояти повним.
– Так, давай, кричи на мене, розказуй, який я поганий син. Що шкоджу своєму здоров’ю. А я так хочу! Чуєш? Хто зна скільки мені ще там залишилось? Думаю, вже недовго. Та що я розкис? Треба у магазин бігти, їжі якоїсь купити, поки речі перуться.
Пішов у коридор, почав перезуватись і задумався:
– Ні, знаєш, мамо, я не кажу, що ти моє життя зіпсувала. Я сам винен. Не варто було тебе слухати.
Вийшов з квартири. На сходовому майданчику зустрів сусідку.
– Богданчику, ти? – посміхнулась старенька – ти як зараз?
– Все добре, бабо Ніно – Богдан хотів уникнути розмов.
– Важко без матері тобі, мабуть..Дивлюсь ти інколи забігаєш у її квартиру. Скільки її уже немає?
– Незабаром рік буде..- прошепотів Богдан і пішов сходами вниз.
Як ви гадаєте, чи нормально що Богдан все ще розмовляє з матір’ю?
