Моя рідна бабуся померла ще задовго до мого народження, але на заміну їй у мене була її сестра. Вона стара, конфліктна жінка, яка завжди дає непрохані поради. Однак з поваги до неї я намагаюся не звертати на це увагу. Моя мати постійно переконує, що вона це робить з добрих намірів, але їй виходить лише тріпати нерви оточуючим.
Бабуся займається мануальною терапією. На цьому вона непогано заробляє. До неї приїжджають клієнти зі всієї країни. Сама жінка мешкає в місті. У її власності є не одна нерухомість. Також бабуся має одну дочку яку доводиться утримувати, адже сама вона не може дати собі раду в житті.
Ми з батьками спочатку мешкали в селі, але згодом переїхали на орендовану квартиру в місто. Бабуся завжди відмовляла нас від цього рішення. Вона вкотре вирішила з нами поговорити на цю тему тим паче батько вирішив взяти кредит на нове авто.
– І для чого вам це місто? Хіба в селі погано жилося? А тепер з кредитом як збираєтеся справлятися?
– У нас все під контролем.
Я не витримала і додала:
– А чому ви так позитивно відгукуєтеся про село?
– У вас там свій город. господарство. Все своє і нічого купувати не потрібно. Витрати набагато менші.
– Хіба? Для того, щоб все це утримувати також потрібні гроші й важка праця!
– Ти вже перебільшуєш. Можна якось пристосуватися. Наприклад, м’ясо продавати.
– Тоді чому ви самі не переїдете жити в село, якщо там так добре? – не вгавала я.
– Моя донька зовсім не пристосована до такого життя.
– Можливо, це просто ми не для міста народжені?
– Не в цьому справа. Але ви ж все одно повернеться жити туди, коли тут всі гроші розтратите.
– А от і не повернемося! А ви далі працюйте і тягніть на собі свою безпомічну дочку!
Бабуся після цих слів розплакалася, а я мовчки пішла геть. Не відчуваю своєї провини за сказане, адже вона намагалася нас навчити, як правильно жити, хоча сама навіть свою дочку гідно виховати не змогла.
Тепер ми рідко підтримуємо спілкування. Зараз у батьків і квартира, і машина своя. А будинок в селі тепер слугує для нас дачею.Все ж не справдилися прогнози бабусі. Добре, що ми її не послухали.
Хто у цій ситуації правий, а хто ні? Чи потрібно давати поради, якщо вас не просять цього робити?
