У мене є найкраща подруга, звати Зоряна. Ми товаришуємо ще з дитинства – разом ходили у дитячий садочок, сиділи за одною шкільною партою. А ще вона жила за три хати від мене, тому чи часто ходили одна до одної у гості. Словом, вона мені була немов рідна сестра.
Потім переїхали з села до міста на навчання. Правда, Зоряна не пройшла на державну форму, але я часто їй допомагала готуватися до екзаменів, писала реферати. Я змогла знайти хорошу роботу та пропонувала подрузі також влаштуватися до нашої фірми.
А потім я зустріла Ігоря – красивий брюнет, який був заступним голосного директора. Спершу я взагалі соромилася на нього глянути. Але чоловік часто пригощав мене кавою, проводив додому. Одного вечора він постукав до мене у двері та тримав у руках великий букет троянд.
– Знаєш, я закохався у тебе з першого погляду, – зізнався чоловік.
Наступного дня я переїхала до нього жити, а вже через місяць готувалася до весілля. Я можу з впевненістю сказати, що Ігор – той чоловік, з яким я хочу прожити все своє життя. А Зоряна була у нас свідком на весілля. Вона так раділа за мене та щиро плакала.
Звісно, що потім ми з Ігорем планували стати батьками. Але нічого не виходило. Я ледь не щомісяця здавала аналізи, але лікарі тільки розводили руками – нічим не можуть допомогти.
А потім до нас прийшла у гості Зоряна. Я помітила, що у неї був досить круглий животик. Виявляється, що подруга була вагітна, вже 4 місяць пішов. Але нічого не хотіла казати про батька дитини. Я знала, що вона ні з ким не зустрічалася, хіба були короткочасні романи і все.
– Ігорю, будь ласка, стань хрещеним батьком для малюка, – попросила Зоряна у мого чоловіка. А той не міг відмовитися, адже це гріх.
Я раділа за подругу. Ми з чоловіком купували для її дитинки новий одяг, іграшки, я ходила з Зоряною на кожне обстеження. Через декілька місяців ми зустрічали її біля пологового будинку – у неї народився хлопчик, назвала Богданчиком.
І після того моє життя кардинально змінилося. В гіршу сторону. Ігор почав часто затримуватися на роботі. Бувало, що навіть у суботу зранку прокинуся – а його нема. Не підіймає слухавку. Додому повертається сердитим, навіть не хоче зі мною розмовляти. Спершу думала, що це була звичайна криза, таке часто трапляється, намагалася навіть записатися до психолога, але кожна спроба закінчувалася скандалом. Здавалося, що Ігор вже не сприймає мене як дружину, немов я просто сусідка по квартирі.
А через місяць ми написали заяву на розлучення. Наш шлюб вже не могло ніщо врятувати. Добре, що Зоряна була поруч та завжди мене вислуховувала. Тільки їй я могла відкрити свою душу та плакати годинами. Ігор забрав всі свої речі та залишив мене саму у великій квартирі. І кому я там потрібна?
Нещодавно до мене зателефонувала знайома Христина. Вона була з мого села, ми колись утрьох товаришували.
– Я розумію, що ти можеш мені не повірити. Але я щойно бачила Зоряну та твого чоловіка у кафе.
І надіслала фотографію, де Ігор її ніжно обіймає та цілує. Не могла у це повірити. Серце так шалено билося, немов ось-ось вистрибне з грудей. Знайшла у аптечці заспокійливі ліки та впили декілька пігулок одночасно. Хотіла зателефонувати до подруги та поговорити, але вона заблокувала мій номер.
А вчора я побачила фотографію на її сторінці у соціальній мережі. Вона так щиро посміхається, тримає у руках великий букет троянд. Такі квіти колись мені дарував Ігор. На пальці помітила красиву обручку. Ця новина мене остаточно розбила та я довго плакала.
Досі не можу подумати, що Зоряна так вчинила зі мною. Одного дня мене зрадили двоє найдорожчих людей…
Що ви можете порадити жінці робити у такій ситуації?
