Я старанно навчалася в університеті. Отримала диплом та одразу знайшла хорошу роботу – менеджер у великій будівельній фірмі. І хоча зарплата у мене була мінімальна, але я любила там працювати. Жила з батьками, тому вони мені часто допомагали. А я оплачувала комунальні послуги, купувала продукти та ліки. Але деякі мої подруги вже з чоловіками живуть та дітей народжують. Мріяла колись назбирати гроші на власне родинне гніздечко.
Я довго обмірковувала над тим, як мені краще зробити та наважилася взяти житло в кредит. По трохи влаштовувала своє особисте життя, хоча мої батьки мене постійно відмовляли від моїх ідей, адже знали, що у мене не дуже велика зарплата, що мені буде досить важко та все ж поставилися з розумінням. Я обирала між одно і двокімнатною квартирою, та чомусь подумала про те, що мені необхідно дві кімнати, аби я мала де поставити колиску для своєї дитини, якщо все складеться із сім’єю.
Та удача була на моєму боці, бо мені вдалося знайти квартиру із меблями, з хорошим ремонтом, тому я відразу почала перебиратися з батьківської квартири туди.
Моє щастя тривало не надто довго, адже я не думала, що так важко виживати на ті гроші, що залишаються на місяць після погашення кредиту.
Розповіла це для своєї подруги хотіла відкрити душу, аби мені трошки легше було і вона мені дала хорошу ідею – взяти когось собі на підселення, а тим більше, що її брат ось-ось має приїхати та шукатиме собі квартиру для оренди. Мені було ніяково, адже я зовсім не знала того чоловіка, та чомусь довіряла подрузі, знала, що вона мене ще ніколи не підводила.
Зовсім скоро, через 7 днів я вже жила із програмістом Дмитром, якому було 30 років. Чесно, він був досить дивним, проте охайним, чесним у мене ніколи не було до нього зауважень, а у квартирі він був тільки для того аби переночувати та поснідати.
Мені було абсолютно байдуже спочатку, але я все ж поцікавилася хто він, звідки, бо все ж живемо разом.
Я бачила, що Дмитро їв всяку непотріб: мівіну, чипси, гамбургери, хоча сама я їла далеко не розкішно, проте завжди мала якийсь суп чи борщ.
Ну ось я і запропонувала повечеряти з ним разом, приготувала смачний суп, а він зрозумів, що я витрачаюся і почав приносити до квартири багато продуктів і казав, аби я з них готувала. Коли я прала свої речі, то одночасно і його докидала до своїх, а він сам почав виносити сміття і пилососити у квартирі.
Ми навіть і не зрозуміли коли у нас зародилися романтичні почуття, хоча вони не розвивалися надто швидко, все було дуже стабільно і повільно.
Хлопець вирішив поїхати до себе до дому на вихідні – 10 днів без нього мені далися досить важко, адже я звикла, що він завжди поруч, хоча ми й не були у відносинах. Я не могла дочекатися його приїзду, ледь стримувала себе від того, аби не подзвони не розповісти про свої почуття.
Тоді він зайшов у квартиру. Я підірвалася і відчула його погляд на собі. Підняла очі, навіть слова не промовили, а зрозуміли, що закохані один в одного.
Ми швидко одружилися. А зараз обираємо, яка колиска стоятиме у дитячій кімнаті. У нас буде син.
А ви б змогли ось так жити під одним дахом з незнайомцем? Чи вірите ви, що такі зустрічі – це наша доля?
