Я Уляна. Мені 27 років. І сьогодні я хочу розповісти, як стала другою дружиною і що чекає вас, якщо раптом надумаєте піти моїм шляхом.
Уляна – звичайна українська красуня, яка наважилася кардинально змінити своє життя. Вона одружилася з чоловіком, який сповідує іслам. Повірте, це серйозний крок, який може перевернути буденність із ніг на голову. Тому дівчина готова поділитися власною історією того, як вона стала другою дружиною.
На Батьківщині ми звикли до того, що мати декілька дружин одночасно – це абсурд. У нас таке взагалі заборонено. Наші жінки вимагають до себе стільки уваги, що просто не змогли б вживатися поряд з іншими суперницями. Втім, у країні, куди потрапила я, це суперництвом не вважають.
Зараз я – мусульманка. Втім, українська кров брала своє. Мене завжди хвилювало питання багатоженства. Я постійно жила вірою в те, що зможу знайти мусульманина, якого зачарую своєю вродою настільки, що він не захоче більше ні з ким женитися. Інакше я йому не пробачу такої зради. А потім прийшов час одружуватися і я збагнула, що дуже сильно помилялася. Кудись раптом вивітрилися всі мої переконання та принципи.
Мушу зазначити, що виховували мене в строгості. Цим займався у моїй сім’ї батько. У нього були власні методи того, як зробити з дитини гідну поваги особистість. У нього це вдалося. Навіть студентство не змогло привчити мене до того, що мені забороняв у дитинстві батько.
А далі за класикою.. Я закохалася. Це була любов на відстані. Я любила того, хто ховався за листуванням та монітором мого ноутбука. В зовсім іншому куточку світу. Мені цього вистачало. Але коханому ні. Тому він шукав втіху та розраду на стороні. Я довго трималася. Любила його до нестями. Так минули кілька років мого життя.
Він також мене кохав, але женився з іншою. Ось така любов.
Я довго не хотіла в це вірити. Думала, що щось зміниться. Не хотіла відпускати хлопця, але було вже пізно.
Потім мені хотілося тільки одного. Я бажала знати, хто ж відбив у мене чоловіка. Виявилося, що майбутню дружину йому вибрала мама. Та їй дуже сподобалася і тільки таку невістку жінка хотіла бачити біля себе. Ніяку іншу. Але мій коханий планував одружитися ще раз. Тож вибір мами його не дуже хвилював. Мене кандидаткою в другу дружину він не розглядав, бо знав, що я проти такого.
Доки ми думаємо, що багатоженство для чоловіка – це безмежна втіха, насправді ж це неабияка відповідальність.
Два роки, доки мій суджений жив зі своєю першою дружиною, далися мені найважче. Я не могла перестати думати про нього, через що не вдавалося рухатись далі.
Потім я переїхала до Києва. Столиця показала мені зовсім інше життя, познайомила з новими людьми. Усе це допомогло мені збагнути, що категоричність у поглядах не приводить ні до чого хорошого.
Потім я почала шукати інформацію про нюанси в культурах різних народів. А щоб поєднати корисне з потрібним, навіть тему курсової роботи обрала собі таку.
Так я й дізналася чимало нового про багатоженство. Наприклад, цілком нормальним для деяких народів є те, що один чоловік жениться з жінкою брата, якщо та стає вдовою. Це, повірте, нікого там не ображає і не викликає ні краплини ревнощів. Також цікавий факт полягає в тому, що всіх своїх дружин чоловіки повинні забезпечувати однаково. Обділяти не можна нікого. Такий обов’язок. Навряд наші чоловіки погодилися б на таке. Вони плачуть, коли зайвий раз доводиться догодити одній жінці, а тут таких декілька.
Також багатоженство – це гарантія, як би дивно це не звучало, відсутності зрад. Чоловік має своїх дружин і тікати наліво йому не доводиться. Ти завжди знаєш, з ким він зараз. І переконана, що він ніколи не подасть на розлучення. Він уже зробив свій вибір.
Себе другою дружиною я колись уявляла важко. Це викликало в мене неоднозначні почуття. Тоді я й замислилася над деякими питаннями. Наприклад…Чому жінки бояться багатоженства? Що спонукає боятися цього? Кохання? Ревнощі? Почуття власності? А хіба зацикленість на одній людині – це нормально?
У чоловіків, які мають безліч дружин, повинно бути багато любові, ласки, тепла та поваги, щоб подарувати це все кожній зі своїх обраниць.
А крім любові у людини ще повинні бути й інші радості: робота, гроші, хобі, подорожі, діти, рідні, друзі – чималий спектр. Чому тоді ми так сильно прив’язуємося до когось одного на все життя? Ви ж не сидите все життя на одній роботі. Рано чи пізно вона набридає і доводиться шукати нову, щоб поберегти внутрішні ресурси. Нам треба насолоджуватися життям, а не витрачати його на ревнощі чи однобоке кохання.
Тоді я взялася аналізувати власні почуття. Що відбувалося зі мною, коли я захопилася новим чоловіком? Новий знайомий аж з авто вистрибнув, щоб дізнатися моє ім’я. Він не був вченим або мільйонером. Він був зовсім іншим. Тим, кого точно не очікуєш зустріти. Втім, цей чоловік ніколи не відпускав моєї руки. Він любив мене так щиро, що я не могла залишатися байдужою.
Він був таким сильним і безстрашним. Ніколи не опускав рук, хоча доля добряче його потріпала, закинувши на війну та забравши батьків. Він любив життя! І вчив мене того ж.
Про його першу дружину я дізналася, коли закохалася до нестями й ніщо на світі не мало для мене значення. Перші кілька днів я ходила насуплена, ясна річ, що це мене трохи ображало. А потім зрозуміла, що моя категоричність готова поступитися місцем любові та повазі. Він же із самого початку був готовий ділитися коханням, працювати більше, щоб забезпечити усіх, терпіти нас обох, а я керувалася тільки ревністю та самолюбством.
Далеко не кожна жінка може переступити через себе, через власні традиції та виховання, щоб стати ще далеко не першою за рахунком дружиною.
Мої рідні мене не розуміли. вони й досі не приймають мій вибір. Не таке майбутнє вони мені пророчили. Мама навіть дорікала, що я й собі життя псую і в чужу сім’ю лізу.
Але я не збиралася руйнувати ту сім’ю. Я хотіла стати її частинкою. Я любила того чоловіка й хотіла бути з ним, що б там не було.
Думала тоді я не лише про себе. А й про почуття першої його жінки. Десь всередині мені не хотілося, щоб моя присутність породжувала сварки та розбрат. Але коханий запевняв, що та все розуміє і ставиться до такого цілком нормально. Він любив нас обох. І крапка.
Це не сильно мене заспокоїло. Але часу на роздуми не було. Я погоджувалася з усім, і далі роздумуючи над тим, чому його перша дружина не ревнує чоловіка, якщо так сильно його кохає. А чи зможу так я?
Уже зовсім скоро ми побачимося. Я нарешті з нею познайомлюся і зможу розпитати про все особисто. Сподіваюся, що все пройде добре.
Я ж у душі готова вже до всього. І до мирних розмов, і до прийняття, і до істерик, бійок. Нехай робить, що хоче. Але я спробую їй пояснити, що забирати чоловіка не збираюся. Просто ділити його з нею. Сподіваюся, вона зрозуміє.
Ось такий важкий шлях я собі обрала. Але кохання сильніше, тож я все пройду. Буду вірити, що все складеться якнайкраще і ми станемо однією люблячою сім’єю.
А як до багатоженства ставитеся Ви?
Чи змогли б жити за такими традиціями?
