Ми з чоловіком сильно зраділи, коли дізналися про мою вагітність. Ми планували дітей, але це сталося навіть раніше ніж ми очікували. Пізніше на УЗД лікар утішив ще більше:
– У вас буде двійня, або близнюки! Вітаю, молоді батьки!
Чоловік обіцяв, що буде у всьому мені допомагати. Я була впевнена, що ми справимось. Батьки поруч живуть, якось дамо собі раду.
Та вагітність була складною. Живіт великий, важкий і твердий. Кілька разів доводилось лягати в лікарню, щоб вберегти дітей. Мені страшно набрякали ноги, сили постійно закінчувались. Але з дітками все було добре. Народжувала я раніше терміну. Чоловік увесь час працював, адже треба було забезпечувати сім’ю. Я часто бачила його втомленим.
З чоловіком ми обговорювали пологи й виписку. Він хотів бути присутнім. Ми готувалися до цього дня. А в момент, коли почалися перейми, він заявив, що не збирається бути біля мене:
– Я переоцінив себе! Вибач! Я не зможу на це дивитися. Ти впораєшся!
Я сильно засмутилася, адже мені конче була потрібна його підтримка. Він сам бачив, як важко мені було виношувати дітей! А тут на тобі.
Пологи пройшли з ускладненнями, але загалом все було в нормі. Я почувалася, як вичавлений лимон, геть знесилена і все ще мала образу на чоловіка. Потім він ні разу мене не навідав! Лише дзвонив один раз в день і то не сильно переймався моїм станом. Речі і їжу мені возила мама.
Через кілька днів мене виписали. Сили трохи з’явилися, але чоловікові далі було байдуже! Він заявив, коли я була вдома:
– Слухай, приготуй святковий обід, друзі прийдуть привітати з народженням синів! Хочемо гарно посидіти!
Мені мало не підкосилися ноги. Я була шокована! Невже я вийшла за настільки байдужого чоловіка? Чи він просто не помічає мій стан через радість за народження дітей?
Що мені робити? Як після цього з ним говорити?
