Я думала, що вийшла заміж назавжди. Але чоловік вирішив повернути мене батькам, як непотрібну річ.
Ми з Артемом одружилися пів року тому. Молоді, закохані, з квартирою в кредит. Мої батьки дали гроші на перший внесок, його батьки обіцяли допомагати з виплатами. Я була вагітна, виходила на лікарняний, але знайшла підробіток – почала писати статті для майбутніх мам. Артем працював. Ми справлялися.
Одного вечора він відклав вилку і якось дивно на мене подивився.
– Кохана, я хотів тобі дещо запропонувати. Ти тільки не хвилюйся…
– Слухаю тебе, – кажу я і беру чашку кави.
– Як ти подивишся на те, щоб тимчасово пожити у своїх батьків?
Я застигла. Думала, що він жартує.
– Артемчику, ми одружені пів року. Я вагітна. Ти зараз серйозно?
– Серйозно. Грошей на кредит не вистачає. Мої батьки теж так думають. Мама сказала, що це буде економніше.
Ось тут мені стало все зрозуміло. Не він придумав. Мама придумала, а він погодився.
Далі почалося те, що я не забуду.
Артем почав рахувати мої витрати вголос. Сарафан – зайве. Курси для майбутніх батьків – марнотратство. Прогулянки – взагалі непотрібні.
– Ти на лікарняному, от і сиди вдома, лежи, відпочивай! – сказав він.
– Артемчику, мені треба гуляти, рухатися, дихати свіжим повітрям. Я вагітна, а не хвора.
– Та й підробіток твій – смішно. Статті про проблеми вагітних. Які там ще проблеми?
Я тоді стримала себе. Просто мовчки встала і налила ще кави.
Потім він сказав головне – що його батьки передумали допомагати з кредитом. Просто взяли і передумали. Тато вирішив, що це не їхні проблеми. Мама погодилася.
І все це подавалося мені як щось нормальне.
– Виходить, поки я працювала і ми платили самі – твоїм батькам все подобалося. А тепер, коли я на лікарняному, – мені час повертатися додому? Я правильно зрозуміла?
– Ну так, Інночко, все правильно. Погоджуйся!
Я подивилася на нього і спокійно сказала:
– Добре. Тоді ти переїжджаєш до своїх батьків. Твоя зарплата йде на кредит. А квартиру здаємо квартирантам. Так ми розплатимося за десять років, а не за двадцять п'ять.
– Як це? Мама нізащо не погодиться!
– А хто її питатиме?
Він розгубився. Такого він явно не очікував.
Я зателефонувала татові прямо при Артемі.
– Тату, Артем каже, що мені потрібно до вас переїхати. Грошей на кредит немає.
– Не здивований, – відповів тато. – Свати обіцяли допомагати, коли вмовляли нас дати вам на внесок. Нехай допомагають.
– Вони передумали.
– Ось як. Ну що ж. Добре, що я переводив гроші зі свого рахунку ще до вашого весілля. Якщо Інна виїжджає, то й ти теж виїжджаєш, любий. Квартира не твоя.
Артем спробував пояснити, що після пологів у нас буде більше грошей і він планував залишитися в квартирі сам.
– Виходить, дочку мою заберуть і привезуть назад, коли стане зручно? – сказав тато. – Ні. Дзвони мамі, скажи, що повертаєшся. Таксі сам замовиш.
Артем ту ніч думав. Вранці зателефонував і сказав, що піде на доставку піци, як я і радила.
Але було вже пізно.
– Мені все одно, Артемчику. Я подаю на розлучення.
– Але як же так? Я ж не про це казав!
– А я кажу про це. Я зрозуміла, що ти занадто легко вирішив мене повернути. Перша проблема – і ти вже шукаєш, як від мене позбутися. Тимчасово. Звучить гарно, але ми обидва знаємо, що ні.
Я подала на розлучення і на аліменти.
Артем не заперечував. Тихо зібрав речі і поїхав до батьків.
З пологового мене з сином забрали мої мама і тато.
Артем не приїхав.
Скажіть мені – невже така ідея могла здатися нормальною навіть на секунду? Чи є серед вас ті, хто пройшов через щось схоже?
