Я думала, що вийшла заміж назавжди.

Я думала, що вийшла заміж назавжди. Але чоловік вирішив повернути мене батькам, як непотрібну річ.

Ми з Артемом одружилися пів року тому. Молоді, закохані, з квартирою в кредит. Мої батьки дали гроші на перший внесок, його батьки обіцяли допомагати з виплатами. Я була вагітна, виходила на лікарняний, але знайшла підробіток – почала писати статті для майбутніх мам. Артем працював. Ми справлялися.

Одного вечора він відклав вилку і якось дивно на мене подивився.

– Кохана, я хотів тобі дещо запропонувати. Ти тільки не хвилюйся…

– Слухаю тебе, – кажу я і беру чашку кави.

– Як ти подивишся на те, щоб тимчасово пожити у своїх батьків?

Я застигла. Думала, що він жартує.

– Артемчику, ми одружені пів року. Я вагітна. Ти зараз серйозно?

– Серйозно. Грошей на кредит не вистачає. Мої батьки теж так думають. Мама сказала, що це буде економніше.

Ось тут мені стало все зрозуміло. Не він придумав. Мама придумала, а він погодився.

Далі почалося те, що я не забуду.

Артем почав рахувати мої витрати вголос. Сарафан – зайве. Курси для майбутніх батьків – марнотратство. Прогулянки – взагалі непотрібні.

– Ти на лікарняному, от і сиди вдома, лежи, відпочивай! – сказав він.

– Артемчику, мені треба гуляти, рухатися, дихати свіжим повітрям. Я вагітна, а не хвора.

– Та й підробіток твій – смішно. Статті про проблеми вагітних. Які там ще проблеми?

Я тоді стримала себе. Просто мовчки встала і налила ще кави.

Потім він сказав головне – що його батьки передумали допомагати з кредитом. Просто взяли і передумали. Тато вирішив, що це не їхні проблеми. Мама погодилася.

І все це подавалося мені як щось нормальне.

– Виходить, поки я працювала і ми платили самі – твоїм батькам все подобалося. А тепер, коли я на лікарняному, – мені час повертатися додому? Я правильно зрозуміла?

– Ну так, Інночко, все правильно. Погоджуйся!

Я подивилася на нього і спокійно сказала:

– Добре. Тоді ти переїжджаєш до своїх батьків. Твоя зарплата йде на кредит. А квартиру здаємо квартирантам. Так ми розплатимося за десять років, а не за двадцять п'ять.

– Як це? Мама нізащо не погодиться!

– А хто її питатиме?

Він розгубився. Такого він явно не очікував.

Я зателефонувала татові прямо при Артемі.

– Тату, Артем каже, що мені потрібно до вас переїхати. Грошей на кредит немає.

– Не здивований, – відповів тато. – Свати обіцяли допомагати, коли вмовляли нас дати вам на внесок. Нехай допомагають.

– Вони передумали.

– Ось як. Ну що ж. Добре, що я переводив гроші зі свого рахунку ще до вашого весілля. Якщо Інна виїжджає, то й ти теж виїжджаєш, любий. Квартира не твоя.

Артем спробував пояснити, що після пологів у нас буде більше грошей і він планував залишитися в квартирі сам.

– Виходить, дочку мою заберуть і привезуть назад, коли стане зручно? – сказав тато. – Ні. Дзвони мамі, скажи, що повертаєшся. Таксі сам замовиш.

Артем ту ніч думав. Вранці зателефонував і сказав, що піде на доставку піци, як я і радила.

Але було вже пізно.

– Мені все одно, Артемчику. Я подаю на розлучення.

– Але як же так? Я ж не про це казав!

– А я кажу про це. Я зрозуміла, що ти занадто легко вирішив мене повернути. Перша проблема – і ти вже шукаєш, як від мене позбутися. Тимчасово. Звучить гарно, але ми обидва знаємо, що ні.

Я подала на розлучення і на аліменти.

Артем не заперечував. Тихо зібрав речі і поїхав до батьків.

З пологового мене з сином забрали мої мама і тато.

Артем не приїхав.

Скажіть мені – невже така ідея могла здатися нормальною навіть на секунду? Чи є серед вас ті, хто пройшов через щось схоже?

Valera

Популярне