У нас з чоловіком стосунки розвивалися досить швидко. З одруженням ми довго не затягували. Практично одразу після шлюбу я дізналася про вагітність. Проте тоді я навіть не здогадувалася, що на мене чекає у майбутньому.
Спочатку ми з чоловіком оселилися у новій квартирі. Вона була однокімнатною, але доволі затишною та просторою. Будинок знаходився у хорошому районі з розвиненою інфраструктурою.
Як, як хороша господиня, завжди дбала про чистоту в домі та заповнений холодильник. Проте після народження сина часу на хатні обов’язки практично не залишилося.
Немовля практично не злазило з рук і потребувало моєї уваги протягом цілого дня. Я, як і будь-яка матір, не могла нехтувати бажаннями дитини. Мені доводилося реагувати на кожен плач і робити все можливе, щоб син почувався комфортно.
Щодо чоловіка, то він цілими днями пропадав на роботі. Окрім офіційної посади він мав власний бізнес та підробіток. Звичайно, що на все потрібно було виділити час.
Спочатку я намагалася зі всім впоратися сама і змиритися з постійною відсутністю чоловіка. Проте згодом я настільки стомилася, що почала усю свою злість зганяти на оточуючих.
Оскільки мої батьки жили далеко, то допомогти могла лише свекруха. На вихідних вона приїжджала і наводила порядки у квартирі. Інколи мати чоловіка гуляла з дитиною. Тим часом я намагалася насолодитися кожною вільною хвилиною, тому поринала у міцний сон.
Та потім все починалося по колу. Без допомоги я не встигала ні поїсти, ні розчесатися, ні прийняти ванну. Про порядок навколо взагалі не варто згадувати. Не дивно, що мої нерви здавали. Я просила чоловіка перейняти на себе деякі обов’язки, але він не хотів нічого чути.
Якось я вирішила навідатися в гості до батьків. Повернувшись додому, побачила на кухні розкладачку. Виявляється, що чоловік вирішив перевезти свою матір до нас. Мовляв, так бабуся зможе більше часту проводити з онуком і допомагати мені у хатніх справах.
Та і тут не без підводних каменів. Адже насправді матір чоловіка залишилася без власної квартири, яку у неї відібрали через борги по кредиту. Спочатку вона кочувала у рідних і знайомих, а зрештою вирішила оселитися у нас.
Я була не в захваті від такого рішення. Раніше я не могла навіть уявити, що зможу жити разом з батьками. Проте згодом зрозуміла, що дуже помилялася. Адже завдяки свекрусі у мене стало набагато більше вільного часу. Я менше стомлююся і навіть можу дозволити собі піти на побачення з чоловіком.
Зараз я лише доглядаю за своїм малюком, а прибиранням, пранням і готуванням займається свекруха. Мабуть, у спільному житті з батьками є свої плюси.
З того часу пройшло три роки. У мене народився ще один син. Це змусило нас переїхати в більшу квартиру. Матір чоловіка досі поруч з нами. Інколи вона мені навіть сніданок готує. Я дійшла висновку, що завжди можна порозумітися, якщо цього захотіти.
А як ви ставитеся до спільного життя молодих з батьками?
