Останнім часом я часто думаю, що у всіх людей нормальні діти, а мої виросли меркантильними та безсердечними. Вони навіть не провідають мене зайвий раз, а що вже говорити про якусь допомогу. Однак нещодавно мені дісталася квартира у спадок від матері, тоді вони швидко активізувалися і згадали про моє існування.
Не знаю, в кого вдалися мої діти, адже ми з батьком подавали їм зовсім інший приклад. Та коли Іванові виповнилося 22, він забажав свій автомобіль. Таня у 19 років захотіла пишного весілля, а потім і власну двокімнатну квартиру у центрі міста. Я з чоловіком забезпечували усі їхні забаганки. Доводилося багато працювати, брати кредити і економити на собі. За це я не почула жодного слова вдячності. Натомість діти чекають, що бабусину квартиру я також їм віддам.
Першим обізвався Іван. Він почав жалітися на своє життя і переконувати, що орендувати для нього квартиру – це дорого. Тому було б чудово перебратися на власне житло. Не дивно, що грошей йому не вистачає, адже він не лише себе забезпечує, але й свою дівчину. Це вже третя його співмешканка. Попередні дві чимось не догодили, тому він раз за разом їх міняв. Нова ж супутниця не переймається, звідки беруться кошти на продукти, житло і комунальні послуги. Все на Іванові. Він вже возив її на море, а тепер молоді збираються в Європу. Я не маю нічого проти гарного життя, але не нашим коштом.
Ось що я відповіла на прохання сина:
– Іване, а хіба не час подорослішати? Тобі майже 30 років, а ти далі у батьків гроші просиш. Ми вже купили тобі автомобіль, а за стільки часу ти б міг на власну квартиру наскладати, якби не витрачав бездумно гроші. І одружуватися пора. Сім’я – це вже інший рівень, інші плани та витрати.
І Таня з претензіями до нас звернулася, мовляв, дочка в перший клас йде, а ще всякі додаткові заняття треба оплатити. З квартирою їй допомогли, але цього мало. Ми з чоловіком самостійно двох дітей на ноги поставили, а вона з однією впоратися не може, тим паче з власним житлом.
Та я вирішила не читати їй моралі, адже в цьому немає сенсу. Лише образиться на мене і вкотре виправдає свою поведінку. Неодноразово дочка казала, що колись інші часи були. Та які інші? Мені доводилося важко працювати на нічних змінах в лікарні, а Таня сидить цілий день вдома. А чоловік її – педагог додаткової освіти. Заробляє копійки. Нехай шукає іншу роботу або додаткове заняття, якщо не може забезпечити свою сім’ю.
Моєму чоловікові доводиться досі працювати на заводі. На пенсію вийти не може, бо потрібно тягнути дітей. А їм би тільки гроші та гроші. Ніхто не думає про те, що нам також важко. Зрештою колись нас не стане і більше не буде на кого розраховувати. Що тоді?
У дочки в голові лише одне: продати бабусину квартиру і поділити гроші між нею і братом. Не сумніваюся, що якби я поцікавилася, кому яка сума має дістатися, то Таня б собі забрала більшу частину, бо в неї дочка є, а в Івана ще немає сім’ї.
Та нікого не хвилює, що ця квартира дісталася мені важкою працею. Я багато років доглядала за немічною матір’ю. Ніхто не пропонував допомогу і не цікавився, як у мене чи у неї справи.Не розумію, чому мої діти виросли такими егоїстами? Крім грошей та халяви їх нічого більше не хвилює.
Ми з чоловіком вирішили, що пора покласти цьому край. Прийшов час подумати про власні потреби та бажання. А дітям завжди буде мало нашої допомоги. Вони ніколи не будуть цінувати те, що мають. Тож продамо квартиру, а гроші витратимо на дачу і новий паркан. Також обов’язково поїдемо кудись на відпочинок і оновимо гардероб. Звичайно, що я люблю своїх дітей, але пора їм дорослішати і ставати самостійнішими.
А що ви думаєте про таке рішення жінки?
Фото з відкритих джерел
