Хлопчик з’явився в моєму житті лише через місяць після того, як я покинула пологовий будинок. Ось якось так вийшло … Народилася наша дитина через 10 місяців після свого брата. Це був дуже складний час для мене, я не хотіла його і не була готова. Тепер мене чекало сумне життя багатодітної матері-одиначки. Хіба цього я добивалася в житті?
Я не пам’ятаю, як ходила вагітною ним, занадто багато проблем трапилося в цей період життя. Попри це, 25 січня він народився. Це сталося всупереч всім обставинам – здоровому глузду і моїм бажанням. Як тільки я взяла в руки малюка, вся невпевненість в собі кудись зникла. Мені стало так тепло – з головою накрило любов’ю і ніжністю. Тепер я життя без нього не уявляю …
Ця дитина мене повністю змінила. Я була пихатою пустушкою, егоїсткою, яка думала тільки про себе. Тепер я стала відповідальною матір’ю! Сьогодні моєму синочкові вже 12 років. Він займається спортом і все в його житті вдається, все виходить. Я до сих пір пам’ятаю, як з’явилася дитина … всю історію його життя.
Кожен день народження синочка ми відзначали разом – це було нашою традицією. Ось сьогодні син ввів нову традицію, тепер він свій день народження відзначатиме з татом на полюванні. Хлопчик зібрав сумку, поклав туди фотопастку, яку йому подарували. Він сам викликав таксі, щоб поїхати на ділянку.
У свої 12 років хлопець дуже серйозний, є у нього чому повчитися. Він каже, що треба працювати над собою і вчитися чекати. Чекати … Необхідно завжди чекати і сподіватися, що виживе після сильного потрясіння. Чекати … коли почне говорити заново, коли повернеться з риболовлі, коли прийде з полювання в страшний мороз, коли повернеться зі змагань, коли заросте отриманий перелом. Необхідно вчитися чекати …
І я чекаю його постійно. Адже я дуже люблю свою «зайву» дитину і ні разу в житті не пошкодувала, що він народився. Без нього моє життя було б зовсім інше. Він зробив мене щасливою, тепер у нас повна сім’я. Ми завжди будемо поруч, завжди будемо разом, не дивлячись ні на що!
Що ви думаєте з цього приводу?
