Тоді надворі дуже дощило. Ірина підійшла до вікна й гірко заплакала. Зранку її розбудив телефонний дзвінок від сусідки. На жаль, новини були невтішні – її маму вночі забрала швидка. На душі було так порожньо. Дівчина не знала, що робити далі.
Лікарі давно пророкували несприятливий результат, жінці ще рік тому необхідно було ставити кардіостимулятор. Процедура життєво необхідна, але дорога по мірках їх родинного боджету. Сім’я у них була занадто маленька. Ірина ще студентка, яка звикла виживати на мізерну стипендію, а у пані Галини мізерна зарплата сільського бібліотекаря. Але мати намагалася відкладати хоча б якісь копійки, щоб допомогти дочці.
Дівчина розуміла, що терміново необхідно знайти гроші на лікування матері. Але знала, що їй просто немає де взяти таку велику суму. Від цього ставало нестерпно боляче на душі. Коли вийшла гуртожитку, то згадала, що забула поснідати. Порахувала гроші в гаманці та зраділа – на булочку з чаєм грошей вистачить, значить не доведеться ходити голодною до вечора. Її погляд упав на старого чоловіка, який самотньо сидів на краю дороги. Він був повністю мокрий від дощу, сидів з закритими очима, тремтів і щось бурмотів тихо і нерозбірливо.
– Вам допомогти, ви впали, не можете піднятися? – запитала співчутливо Ірина та зупинилася біля старого.
– Я дуже змерз! Допоможи мені, доню! – попросив він тремтячим голосом.
– Де ви живете? – в розпачі запитала дівчина, глянувши на годинник. Вона розуміла, що швидше за все запізниться на першу пару, але потрібно було допомогти чоловікові дістатися додому, не залишати ж його на дворі.
– Немає у мене дому, мила! Мені б пару ковтків окропу – трохи зігрітися.
– Зараз, одну хвилину! – Іра кинулася до найближчого кіоску, взяла велику склянку солодкого чаю і булочку і побігла назад до старого, навіть не думала про те, що витратила останні гроші, позбавила себе обіду.
Всі пішли в їдальню. До дівчини підійшов її друг Олег, який завжди був поруч.
– Підемо в їдальню, там поговоримо! – наполегливо вимовив хлопець.
– Ні, не хочу!
– Іро, у мене є гроші, я вчора від батька отримав, ходімо, не соромся, ми ж друзі, інакше я залишуся голодним, без тебе не піду!
– Ходімо! – посміхнулася дівчина.
Вона розповіла Олегу про свої проблеми і переживання. Хлопець уважно слухав, але розумів, що не в силах нічим допомогти подрузі, адже тут необхідна була фінансова допомога. Він, як й Іра, був не з багатої родини.
– Може мама одужає без цього кардіостимулятора? Адже вона ще зовсім молода! – спробував заспокоїти хлопець.
– Сьогодні візьму академвідпустку, поїду до неї!
– Ось це правильно! Вона як тільки побачить тебе – відразу відчує себе краще!
Після розмови з другом стало трохи легше на душі. Повертаючись до гуртожитку, Іра пошукала поглядом старого, якого зустріла вранці. Вулиця була порожньою, і вона зітхнула з полегшенням. Сидіти в такий дощ і холод під відкритим небом ніхто не буде.
Ірі додзвонитися до матері. Дівчина сказала, що приїде післязавтра та провідає її. Їй вдалося умовити ректора дати кілька днів відпустки. Старенька почала відмовляти її, говорила що їй краще, але по голосу матері дівчина розуміла, що вона бреше, не хоче засмучувати доньку. Мама ледве говорила, було очевидно, що кожне вимовлене слово дається їй з великими труднощами.
Іра як завжди поспішала до інституту. Нарешті дощ закінчився і на небі з’явилося ласкаве сонечко.
– Доню! – почула вона знайомий хрипкий голос. Зупинившись, Оля обернулася і побачила вчорашнього старого – ось невдача, у мене ж навіть на чай грошей немає, щоб пригостити чоловіка.
– Доброго дня! Як ви себе почуваєте, не застудилися під вчорашнім дощем? Виглядаєте краще, ніж учора, – посміхнулася дівчина, підходячи до старого.
– Спасибі! Відчуваю себе добре, я взагалі загартований, але вчора так змерз, що ноги зовсім перестали слухатися … Спасибі тобі, якби не той гарячий чай, можливо не було б мене тут! У мене до тебе є розмова! – серйозно промовив чоловік.
Вони підійшли до найближчої лавки й присіли.
– Тут така справа. У мене є велика сума валюти, близько тижня тому я знайшов ці гроші, порпався у смітнику. Я хочу віддати їх тобі, ти поміняєш трохи валюти на гривні, даси мені, а решта забереш собі… – несміливо промовив чоловік, озираючись на всі боки, ніби чогось побоювався.
Іра недовірливо подивилася на обірваного безхатька, розуміючи, що швидше за все він просто жартує.
– Вибачте, але ви вчора ледь не померли від холоду і голоду, а сьогодні розповідаєте, що у вас багато грошей! Навіщо вам віддавати їх? Ви ж можете самі жити на ці гроші!
– Я боюся навіть тримати їх при собі! Одного разу мене жорстоко обдурили, мало не позбавили життя. Хотів продати квартиру і переїхати жити за місто, тамсвіже повітря. Але, на жаль, я потрапив у пастку до шахраїв – залишився без квартири і грошей, прийшов до тями на звалищі за містом, був сильно побитий. Ось так і залишився жити на вулиці. Не намагавс піти до поліції, адже пам’ятаю загрози кривдників досі. Подумай, що буде якщо хтось дізнається, що у мене є долари, мене свої ж знищать!. У мене немає ні документів, ні імені, ні минулого, ні майбутнього … – він подав трямтячими руками згорток з грошима.
Іра почувала себе як уві сні. Вона швидко поклала пакет в сумку.
– Як вас звати? Де я можу вас знайти? – запитала вона старого.
– Михало Андрійович! І шукати мене не потрібно. Я тут кожен день буваю вранці. Спасибі, що вислухала мене і не відмовилася допомогти!
– Чекайте мене ввечері на цьому місці, я принесу гроші і куплю вам новий одяг. Завтра я поїду на кілька днів до матері, вона в лікарні, якщо ви не проти, я візьму грошей на лікування?- запитала Іра.
– Це добра справа! Я ж казав – твої гроші, ти маєш право розпоряджатися ними. Я буду чекати тебе ввечері.
Дівчина летіла на пари немов на крилах. Вона досі не могла повірити в таке щастя! Відразу ж подзвонила мамі, сказала щоб готувалася до операції, і повідомила лікарям, що гроші на кардіостимулятор будуть вже завтра. Дівчина розповіла другові про свою неймовірну пригоду.
– Ти тільки подумай – це сам Господь послав мені Михайла Андрійовича! Таке можливо лише в казці. Тепер я буду знати, що чудеса є! Головне вірити і не втрачати надію, ти мені допоможеш купити одяг і нове взуття для старого, він увечері чекатиме.
– Мені не подобається вся ця історія! Не потрібно було брати ці гроші. Ти ж знаєш, що безкоштовний сир буває лише в мишоловці … Боюся як би не потрапила ти в історію… – насупився Олег.
– Не накручуй себе! Все буде добре, я вірю цьому дідові.
Увечері друзі поміняли гроші, накупили старому всякого одягу. Ну того ніде не було видно.
– Може з ним що щось трапилося, чому не прийшов, і, що мені робити тепер з цими речами? – засмутилася Іра. З важким серцем вона поїхала до матері, абсолютно не розуміючи куди міг зникнути пан Михайло. Стан мами трохи покращився, жінці провели нескладну операцію. Іра розплатилася з лікарями. Купила дорогі ліки.
– Звідки у тебе гроші, доню? – цікавилася мама.
– Коли-небудь я тобі про це розповім. А зараз мені потрібно повертатися! Скоро сесія почнеться! – попрощалася з мамою та поїхала.
Поки дівчина відвідувала пані Галину, Олег кожен день ходив до гуртожитку в надії, що побачить пана Михайла, але той зник – більше не з’являвся біля гуртожитка. Приїхавши в місто, дівчина не знаходила собі місця, весь час думала про старого. Вона душею відчувала, що він потрапив в біду.
Олег бачив, що подруга дуже хвилюється, тому запропонував пошукати чоловіка по району. Хлопець був впевнений, що він повинен бути десь поруч. Він знав, що за місцевими ринками вечорами іноді збираються волоцюги та розводять багаття. Було прийнято рішення йти туди. Місцеві безхатченки насторожилися, побачивши хлопця з дівчиною.
Вони відразу ж стихли і мовчки дивились на молодих людей.
– Добрий вечір! Я шукаю одну людину. Нам потрібно віддати йому теплі речі, а він уже майже тиждень не з’являється.
– Що за людина? Я всіх в окрузі знаю – поважним тоном заявив один чоловік.
– Його звуть Михайло Андрійович, він ходить з паличкою, трохи шкутильгає.
– Чому не допомогти хорошим людям? Допоможу, а з вас ковбаса і пляшка для тепла!
– Добре заплатимо! – погодився Олег.
Через півгодини друзі підійшли до пустиря, на якому було розташоване покинуте будівництво. Чоловік, який їх супроводжував, заглянув в широку трубу і махнув рукою, щоб вони підійшли до нього.
– Самі дивіться живий він чи ні.
– Спасибі! – подякував хллпець, простягаючи гроші.
– Олег! Швидше! Це пан Михайло, він не ворушиться! – заплакала дівчина та побігла у куток.
– Я спробую дістати його, якщо він живий, звичайно! Ірино! Візьми себе в руки, зараз не час панікувати! – сказав хлопець.
Почувши як закашлявся старий, дівчина застрибала від радості. Швидше за все вони встигли. Старий був живий.
Через 5 хвилин Олег виволік старого, той був без свідомості, дуже важко дихав. Приїхала швидка, яка відмовилася везти чоловіка.
– Зрозумійте! Нам неважко, – пояснив фельдшер, – його ніде не приймуть, ми зараз надамо йому першу допомогу, зробимо кілька уколів!
– Ми заплатимо! – попросила дівчина.
– Якщо у вас є кошти, то можу порадити викликати вам швидку з приватної клініки, там точно допоможуть! – розвів руками чоловік.
Іра так і зробила. Приїхавши, лікарі були небагатослівні, відразу дістали носилки і повезли хворого. На наступний день пан Михайло прийшов до тями. Дівчина прийшла провідати старого дідуся і не могла впізнати його. Чоловік був одягнений у чистий халат, поголений та вмитий.
Дівчина побачила радість в його очах.
– Іринко! Мила моя, дякую тобі!Ти повернула мене з того світу. Я думав вже не вилізу з труби.. – посміхнувся чоловік.
– Так у вас двостороннє запалення. І це не жарти, але не хвилюйтеся, у цій клініці чудовий персонал. Вони швидко поставлять вас на ноги.
– Але напевно це дуже дороге задоволення.. – сказав чоловік.
– Ви забули, що у нас є гроші. І ми можемо собі дозволити! – підморгнула дівчина.
Дівчина розуміла, що старому не можна повертатися на вулицю. Попереду зима, а такий спосіб життя він навряд чи переживе. Як завжди, поділилася своїми переживаннями з Олегом. Хлопець теж розумів, що старому не місце на вулиці.
– Скільки там грошей залишилося? – запитав він.
– Чесно кажучи, я не рахувала. Я ж не одна в кімнаті, сховала згорток подалі!
– Потрібно знати точну суму, можливо там вистачить на маленьку кімнату в комуналці. Справа звичайно твоя, але я думаю, що це буде найкраще застосування цих грошей.
– Ти маєш рацію! Я думаю, що це Господь повернув йому ці гроші. Адже він постраждав від шахраїв свого часу. Тому і залишився на вулиці! Я сьогодні ж порахую залишок і завтра вирішимо, що робити далі – сказала дівчина.
Як виявилося, решта суми була досить значною. Звичайно, квартиру не купиш за ці гроші, але невеликий будиночок в передмісті взяти цілком можливо. Через 2 тижні Михайла Андрійовича виписали. Забирали його з лікарні Іринка з Олегом.
– Спасибі, діти! Ви правильні, справжні. У мене просто клубок у горлі від радості – промовив старий, намагаючись стримати сльози.
– Пане Михайле, у нас є сюрприз. Поїхали! Тут не дуже далеко! – посміхнулася дівчина.
– Нам потрібно поспішити, електричка через півгодини! – посміхнувся Олег.
Через годину старий вийшов на перон неподалік дачного селища та йшов мовчки йшов заді Іринки. Зупинилися біля невеликої ділянки, на якій стояв маленький, але досить затишний будиночок.
– Проходьте! Не бійтеся! Тепер ви будете тут жити!
– Як це?..- тихо запитав старий.
– Ось так! Все чесно, у кожної людини повинен бути дах над головою, вам не місце в цій трубі, де ви мовчки вмирали, завдяки вам мені вдалося врятувати маму, а більшого мені не треба! – засміялася дівчина.
– Іра права, ми молоді, у нас все життя попереду. Ми для себе заробимо. Вам ці гроші виявилися набагато потрібніші. Зараз займаємося відновленням ваших документів, будете отримувати пенсію – сказав Олег.
– Ви ж не залишите мене одного?- з тривогою запитав старий.
– Ні, звичайно! Будемо відвідувати вас кожні вихідні, ви не один тепер! – сказала дівчината міцно обійняла дідуся.
Старий не міг стримувати сліз. Тепер у нього є справжня родина, яка про нього піклується. По таке щастя й годі було мріяти.
А ви б змогли допомогти бідному чоловікові, як героїня історії? Чи вірите ви у те, що всі хороші вчинки нам повертаються сторицею?
