– Знаєш, він заробляє рівно стільки, щоб за квартиру заплатити, поповнити мобільний і купити собі проїзний на цілий місяць. Ото і все. А одяг, а їжа, а інші витрати? Усе решта – за гроші Оксани. А в них ще й дитина є. І її забезпечувати треба. Усе на плечі жінки. Вона вже й заробляє більше, ніж Олег.
– Та Оксана цілими днями на роботі. Це й не дивно, що вона стільки заробляє. Навіть вихідних не має. А Олег що? А в Олега власний графік: добу працює, а три відпочиває.
– Ага, відчуття, що побутові справи цілком на ньому. А потім Оксана повертається з роботи і мусить братися за все сама: і посуд помити, і їсти приготувати, і за дитиною наглянути, і прибрати, і помити. Одного разу прийшла в такий безлад. Глянула. А там дитина морозивом вечеряє, а Олег її відпочиває. От вона і виговорилася. Нарешті ткнула його носом у те, що годує його, одягає, доглядає. А він того навіть не є вартий. А він на це так тоді образився. Подружжя довго ще не розмовляло опісля. От Оксану зараз і турбує, чи правильно вона вчинила, поставивши чоловіка на місце? Чи можна було йому таке казати? Може, вона і справді погарячкувала?
***
Свій декрет тридцятирічна Оксана згадувати навіть не бажає. Важко їй дається ще раз переживати той жах, хоч зараз це всього лише думки. Це був важкий для неї період. Передусім, тому що вона дуже любила власну роботу, колектив і в принципі зайнятість. Не любила просто сидіти вдома без діла.
Швидше вийти з декрету змусила ще й скрута.
Такий “щасливий” збіг.
– Однією зарплатою Олега ми жити не могли. Не вистачало навіть на шматок хліба. – розповідає дівчина. – Рятувалися, як могли: декретні кошти, мої заощадження, батьківська допомога. Часом і за спасибі доводилося у когось їжу брати. Потім виплати на дитину скінчилися і я зрозуміла, що сидіти склавши руки більше не можу. Слід було наймати няню і повертатися до роботи.
Завдяки вільному графіку Олега, няню можна було брати всього на декілька днів за тиждень. Це добряче заощаджувало гроші. В інші дні за малечею доглядав татко. Коли не лінувався, то був дуже навіть смиренним і люблячим батьком. А даси йому прочухана, то за господарство візьметься. Ясна річ, що про ідеальний порядок навіть не йшлося, але хоча б щось. Навіть вечерю часом самотужки готував.
– Я була вдячна і за те. – опустила погляд Оксана. – Усе абияк, але за дитину я була спокійна. Усе ж таки Олег – її рідний батько. Зла чаду точно не бажав. Так і вживалися.
Після декрету на роботі в Оксани все налагодилося. Пішло, мов по маслу. Отримала підвищення, тоді різні премії, а там і зарплату підняли. Добре, коли твоя праця винагороджується. Але просто так тобі нічого не даватимуть. Це знала і наша героїня, тому працювала дуже багато. Майже постійно. Навіть без вихідних. Тепер же Оксана заробляє в рази більше, ніж її чоловік. Про злидні нарешті можна було забути.
– Я завжди мріла про велику сім’ю. Але те, що мені довелося пройти у фінансовому плані, дало мені зрозуміти, що більше народжувати я не буду. Не хочу більше жертвувати всім заради декретної відпустки.
В Олега ж життя не змінювалося ні до декрету дружини, ні після нього. Його прогрес та зміни якось оминули. І досі працює за дивним графіком, часом лінується, а часом згадує про батьківські обов’язки.
Доня вже ходить до дитячого садку. Чоловік забирає доньку, а потім сидить з нею вдома. Інколи намагається здивувати дружину хазяйновитістю. Але, будемо відверті, у нього виходить так собі.
І все, начебто і йде звичним чином, однак останнім часом подружжя все більше починає лаятися. Востаннє спалахнув такий скандал, що Оксана вкотре сунула Олегові під ніс усі його недоліки. Той розізлився і образився. Мовчали кілька днів.
Зараз Оксана і надалі стоїть на своєму перед чоловіком: “Я тебе годую і одягаю, а ти що?”.
– А хіба я брешу?- дивується дівчина. – Гроші в дім приношу. За всім наглядаю. Чому тоді ображатися?
А як Ви з чоловіком/дружиною забезпечуєте власну сім’ю? Порівну?
Яке ставлення до того, хто робить більший внесок?
