Тоді чоловік був на чергуванні, а я поралася біля городу. Багато справ – треба грядки прополоти, бур’ян забрати, овочі полити. Раптом чую, як хтось сигналить за воротами. Відчиняю хвіртку, а там сюрприз. Зі старенької “Ниви” виходять мій дядечко, його сват та зять.
– Привіт, Оленко! А ми тут проїжджали повз, знаю, що у вас тут хороша риба у озері. Але так зголодніли з дороги, не почастуєш нас?
– На кухні візьміть собі все необхідне.
Чоловіки гонорово зайшли до хати, по дорозі зірвали петрушку, кріп та редиску. Немов це вони її садили й доглядали. Я закінчила роботу на грядках та зайшла до кухні. Дядечко зі своїм сватом так смакували кашу в казанку, немов ніколи не їли. А ось молодий зять з огидою дивився на салат та навіть до нього ложкою не доторкнувся.
– Олено, а чому це у казанку каша така погана? І цим ти чоловіка годуєш? Тут крупа недоварена, овочі так грубо порізані. Ну хіба так можна готувати?
– Дядьку, так це каша для свині. А у іншому казанку стоїть свіжий борщик.
Тоді я ледь стримала сльози від сміху. А молодий зять вистрибнув з-за столу та крикнув “А я вам казав!” та вибіг до машини.
Ну ось так я “почастувала” родичів. Але тепер будуть знати, що у мене тут не шведський стіл. Все-таки, я їх не запрошувала й так нахабно до мене приїздити не можна! Правильно люди кажуть “найкращі родичі – ті, які живуть далеко”.
А ви любите приймати родичів у гості?
