Одного разу ми з чоловіком пішли в магазин. Я, як завжди, кошик під руку і давай туди закидувати все необхідне з полиць. Звісно, дорого, але що робити, якщо мені це все потрібне? Коли чоловік побачив чек, він дуже розізлився. Він сказав, що я не знаю ціну грошам, що я марнотратниця. Він не міг зрозуміти, чому я купую шампунь за 400 гривень, коли є й по 60. Що мені йому відповісти? Я не збираюсь користуватися дешевими засобами.
Я пізно одружилася, в 30 років. Не гналася за стосунками. Тому мала час на кар’єру та розвиток. Добилася високих успіхів на роботі. Відповідно, й зарплату мала немаленьку. Я не звикла приходити в магазин і вибирати найдешевше. Беру те, що мені потрібне, а ціну вже касир озвучує.
Але, після того, як я вийшла заміж, все змінилося. Одного разу ми з чоловіком пішли в магазин. Я, як завжди, кошик під руку і давай туди закидувати все необхідне з полиць. Звісно, дорого, але що робити, якщо мені це все потрібне? Коли чоловік побачив чек, він дуже розізлився. Він сказав, що я не знаю ціну грошам, що я марнотратниця. Він не міг зрозуміти, чому я купую шампунь за 400 гривень, коли є й по 60.
Що мені йому відповісти? Я не збираюсь користуватися дешевими засобами.
З перших днів нашого спільного життя чоловік почав підіймати питання, хто розпоряджатиметься грошами. Він заявив, що в його сім’ї це робив батько, тому й в наші він візьме цей обов’язок на себе.
Я категорично відмовляюся від такої моделі стосунків. Почнімо з того, що я й так все купую додому. Адже я заробляю набагато більше, ніж мій чоловік. А тепер що, мені прийдеться просити в нього свої зароблені гроші на власні потреби?
Тим більше, що його батько за мамині гроші нерідко купував собі те, що потрібно йому. Коли вони продали її квартиру, залишену бабусею, він купив собі авто, а будинок, як мріяла мама.
Ця машина “їсть” половину їхнього бюджету: бензин, ремонт, мийка і т.д. А вони й далі живуть в однокімнатній квартирі. Батько навіть не радився з мамою, що купити на її ж гроші.
Якщо мій чоловік бере приклад зі свого батька, то я розумію, що нічого доброго з цього не вийде. Тому ми вирішили тримати кожен свої гроші при собі. А спільно оплачуємо лише комунальні платежі та продукти.
З того часу все якось стало холодно. Ми більше не плануємо ні поїздок разом, ні покупок меблів, щоб не дотикатися теми бюджету. Кожен чек з магазину ми ділимо порівну до копійки. Це мені нагадує якесь партнерство, сусідство – що-небудь, але не сімейне життя. Я навіть боюсь говорити про народження дітей. Тепер сиджу і думаю, чи правильно так через фінанси руйнувати стосунки?
А як ви вважаєте, що мені слід вчинити?
