Коли боргів стало втричі більше, ніж прибутків, я вирішила поїхати в Польщу на заробітки.
Гроші доводилося позичати, бо маю тринадцятирічного сина, якого виховую сама. Із чоловіком розлучилась, стосунки в нас не склались. Іноді він приїздить на вихідні. Пограється із сином декілька годин і знову зникає.
Я працювала за мінімалку, а син дуже швидко росте. Постійно треба купувати одяг, вітаміни, збирати його до школи. Дуже допомагала моя мама, яка підстраховувала своєю пенсією.
Мої безкінечні кредити почались просто: зламався холодильник, без нього жити нереально, а грошей немає. Після цього в домі прорвало трубу. Що ж робити? Звісно, брати ще один кредит.
Позика за позикою і я зрозуміла, що сама вже з боргів не вилізу.
Цю ситуацію ми почали обговорювати з мамою. І хоча вона була не в захваті від моєї ідеї, борги на багато тисяч гривень її переконали.
Сина я лишила на маму і поїхала за кордон шукати роботу.
Спочатку працювала на заводі. Робота була нестерпна: весь день стоїш на ногах, ні сісти, ні відпочити, потім – повертаєшся в гуртожиток, де ще з десяток таких, як і ти.
Довго я не витримала і знайшла інший підробіток- продавчинею в магазині.
Через кілька місяців жити стало простіше. Може, через те, що я зустріла Якуба: поляка, з яким ми з часом почали зустрічатись. Він мав власну трикімнатну квартиру, тому я ще й заощаджувала гроші на житлі.
Через рік Якуб запропонував мені стати його дружиною, і я обіцяла подумати.
Але наші плани змінила війна.
Я одразу забрала свою маму та малого сина в Польщу. Якуб не був проти, місця всім вистачало. Та згодом я помітила, що його дратують мої рідні.
Він не казав, що саме йому не подобається, але вже через місяць заявив, що така обстановка не для нього. І пропозицію він робив мені, а не всій моїй родині.
Це було дуже образливо, тому ми всі оформились як біженці, щоб не дратувати Якуба та жити окремо.
У гуртожитку, в який нас поселили, не найкращі умови. Але так усім спокійніше.
Якуб щодня каже, як мене кохає, і чекає, що в Україні скінчиться війна і я відправлю маму та сина назад.
Але він ще не знає, що я збираюсь повертатись разом із ними.
Він не розуміє, чому я знову не можу залишити сина з мамою, бо вже робила так, їдучи на заробітки.
Але тоді це була вимушена міра, а зараз я повинна зробити вибір.
Я не знаю, що мені робити: обрати кохання чи рідного сина?
Що ви робили б на моєму місці?
