Я мешкала з дітьми на орендованій квартирі і протягом 10 років доглядала за дідусем чоловіка, який жив окремо зі своєю внучкою. Ні зовиці, ні свекрусі до старого не було діла.
У мене не було можливості закінчити інститут, адже увесь свій час я приділяла вихованню дітей і візитам до пенсіонера. З чоловіком у мене були складні стосунки. Він регулярно зраджував мені, а я все пробачала, аби мати повноцінну сім’ю.
Ми так і не змогли придбати власну нерухомість. Грошей ледве вистачало, щоб зводити кінці з кінцями. Помочі теж не було. Багато коштів йшло на дідуся. Аліса, сестра чоловіка, умудрялася ще й просити в старого половину його пенсії.
Зовиця постійно скаржилася на свою бідність, але попри це вони з чоловіком і дітьми регулярно їздили відпочивати на море. А ще у їхньому сімейному автопарку автомобілі не затримувалися довше року.
Дідусь склав свій заповіт ще 5 років тому і заявив, що його квартира дістанеться мені.
– Для мене ти рідніша, ніж кровні родичі, – говорив він. – Уся твоя праця має бути винагородженою, тому своє житло я хочу відати тобі з правнуками.
Цю інформацію не знав ніхто, окрім мене.
Як тільки стан здоров’я пенсіонера погіршився, свекруха з донькою почали проявляти до нього свої знаки уваги. Вони навіть пропонували допомогу по догляду.
Проте дід не був дурнем і розумів, що їхня турбота не безкорислива. Він дозволяв Алісі турбуватися про нього, аби в мене нарешті з’явилося більше вільного часу.
Згодом старенького не стало. Прийшов час ділити майно. Напередодні свекруха намовляла чоловіка:
– Ти повинен написати відмову від своєї частки на користь сестри. Вона ж там живе багато років. Натомість тобі в майбутньому дістанеться моя квартира.
Син погодився послухати свою матір. Не знаю, чим він думав. Очевидно йому було байдуже на те, як живе наша сім’я, а я абсолютно не вірила в обіцянки свекрухи.
На щастя, дідусь передбачив цю ситуацію, тому власницею нерухомості стала я.
Чоловік ще не втсиг про це дізнатися, коли одного вечора заявив:
– Я йду від тебе. Увесь цей час я залишався поруч лише через те, що ти доглядала мого діда. Тепер мені нема сенсу платити за оренду квартири і приховувати іншу жінку. Бувай.
Після цих слів він разом з речами вийшов за двері.
Я не дуже засмутилася такою втратою. Та й часу на сльози не було, адже я мала приготуватися до переїзду і знайти собі нову роботу.
Через кілька днів у двері постукали усі родичі чоловіка. Вони накинулися на мені зі звинуваченнями. Свекруха сказала:
– Зарубай собі на носі: квартира тобі не дістанеться. Не знаю, як тобі вдалося переконати старого написати на тебе заповіт, але ми доведемо в суді, що ти – аферистка. Раджу добровільно переписати нерухомість на мою доньку і дати моєму синові спокій. У нього тепер нова дружина і незабаром народиться дитина.
Я вирішила, що кращої відповіді, ніж послати колишніх родичів на всі чотири сторони, не придумаєш. Божевільна сімейка залишилася за замкнутими дверима, а у моєму житті розпочалася нова сторінка. Я вдячна дідові за можливість нарешті стати щасливою.
А як ви вважаєте, чи правильно розпорядився своїм майном старий чоловік? Чи має дівчина право на квартиру, якщо вона багато років доглядала за дідусем свого чоловіка?
