Родичі по материній лінії були, м’яко кажучи, ще тими нахабами. Майже 20 років я терпіла їх витівки з поваги до старенької матусі. Щовихідних приїжджали до бабусі у гості та обожнювали пліткувати. Обмивали всім кісточки, немов це був їх ритуал.
За столом під час свята всі полюбляють хильнути зайвого. Звісно, що за чаркою обговорювали останні події з життя сусіда, облити брудом решту знайомих та навіть з мене єхидно насміхалися. Поки я була маленькою, то не звертала увагу на ці збори, адже мене цікавили іграшки та інші забавки, нудно було зі старшими сидіти за столом. А коли підросла, то перестали запрошувати у гості. Немов я була якимось вигнанцем у родинному колі. Ну хіба на похорони приходила. Але навіть тоді у них роти не закривалися.
Я тоді якраз університет закінчила, коли звернулася до тітки (двоюрідна сестра мами) за допомогою. Вона працювала у відділі кадрів, невелика фірма. Думала, що допоможе мені з роботою, адже ніхто не хотів брати студентка без стажу.
– Тебе? На роботу? Не сміши мене, ти ще нічого не вмієш. Я тебе знаю, нероба ще та. – сказала родичка та вигнала мене геть з кабінету.
Вирішила, що це шанс здобути другу вищу освіту, а роботу згодом знайду. Правда, всі з мене почали тільки насміхатися:
– Навіщо тобі друга освіта? Ти ледь 4 курс закінчила та сесію здала, куди ще лізеш?
– Тоже мені, спеціаліст. Та навіть семестр не провчишся, як тебе відрахують геть. От побачиш.
Добре, що мої батьки мене підтримали та завжди вірили. Оплатили навчання, адже я була на заочній формі та ще й допомогли з роботою. Не за спеціальністю, але татова знайома мала невеликий магазин косметики та влаштувала мене продавцем. Був час на те, щоб підготуватися до екзаменів. Я була найкращою студенткою у групі, тому мала додатковий заробіток, крім магазину – робила однокурсникам на замовлення семінари та реферати.
Декілька місяців тому я потрапила у лікарню, отруїлася. Правда, тітка все перекрутила – казала всім, що я вагітна та хочу зробити аборт, мовляв, замість навчання нагуляла дитину. Тому всі мене нарікали безсоромно, гулящою дівкою.
Зараз мені 30 років, у мене є велика квартира у центрі міста, власна машина та хороша робота. Варто зауважити, що все це куплено на власні гроші, без кредиту та іпотеки. Спершу хочу зробити кар’єру, розвивати власний бізнес, а потім думати про дітей. Правда, родичі постійно перешіптувалися про мене та навіть діагноз встановили – безплідна. Їм же краще видно! І ось на день народження я отримала досить “потрібний” подарунок від тітки – пігулки:
– Вони допомагають від безпліддя, я читала в інтернеті! Так що пити треба щодня, двічі на день!
Тоді не витримали мої батьки. Вигнали таких нахабних гостей геть. Звісно, що без прокльонів у під’їзді від родичів не обійшлася, мають всі сусіди почути:
– Та ти така мати погана, а донька взагалі стане наркоманкою! Дивися, щоб вона своє горе не почала алкоголем лікувати! Я від щирого серця хотіла допомогти! – кричала тітка.
Однак, це були ще квіточки. Ми тоді жили зі старенькою бабусею у її квартирі та доглядали за нею. Якось до нас прийшов старший брат, дядько Вася:
– Треба квартиру поділити. І краще зараз, не знати, скільки стара ще протримається. Тому пропоную завтра поїхати до нотаріуса!
Я мовчу про те, що він жодного разу не дав гроші на ліки та операцію, ми з мамою мили стареньку, готували для неї каші та купували підгузки, бо вона ледь могла стояти на ногах. Майже 2 роки дядько ледь не щодня телефонував до мами та казав, що треба вже писати заповіт. А коли вона просила дати грошей на лікування, то сказав, що це не його проблеми. Мовляв, у самого ледь грошей на життя вистачає і пропонував взагалі бабусю у будинок для пристарілих віддати, бо то зайвий рот для нього.
Потім здоров’я бабусі погіршилося та вона попала у лікарню. На жаль, лікарі жодних позитивних прогнозів не давали та доводилося тільки рахувати дні. Я часто відпрошувалася з роботи, економила на власних потребах – все заради бабусі. Могла навіть ночувати біля її ліжка.
Звісно, що похорони та поминки ми оплатили самостійно. А брат почав всім родичам розповідати, що це ми такі погані люди та відправили бабусю на той світ, а він хотів її до себе забрати та опікуватися. Тоді я не витримала та сказала йому “декілька” хороших слів. Відтоді навіть з днем народження його не вітаю та переходжу дорогу, коли зустрічаю на вулиці. Правда, він досі телефонує до мами, адже є квартира! Байдуже, що бабуся на нас переписала її, а про брата нема жодного слова у заповіті. Зараз він погрожує судом, мовляв, ми аферисти.
Єдина адекватна людина у родині – це моя похресниця Марійка. Я знаю, що вона хороша дівчинка, любить мене. Вітає з днем народження та запрошує у гості, але я кажу, що роботи багато. Насправді у мене нема бажання бачити її батьків. Ну хіба я можу з нею зустрітися у суботу та погуляти в парку. Але вона часто розповідає мені родинні плітки. Наприклад, їм не сподобалося срібне колечко, яке я подарувала дівчинці на день народження, треба ж купувати тільки золото! Або ж рюкзак для першого класу купила поганий і так далі. А я ті гроші малюю? Вони мені з неба не падають. Тим паче, що “любі” родичі до мене навіть не дзвонять та не вітають зі святами.
Але я вирішила, що не буду з ними спілкуватися далі. Заблокувала їх номери у телефонній книзі та не відчиняю, коли стукають у двері. Байдуже, що це родина. Особисто для мене вони чужі люди, з якими у мене нема бажання бачитися далі. Знаєте, навіть легше дихати стала. Жалію, що раніше так не зробила.
Дівчина вчинила правильно? Що б ви зробили за такими нахабними родичами?
