Знаю, що на світі багато добрий людей. І переконалася у цьому на власному досвіді.
Мені тоді було тільки 17, я вступила до університету в Києві. Вже життя мріяла навчатися та жити у столиці. Все-таки, це серце нашої країни. Велике місто з великими можливостями, цікавими мешканцями та старовинною архітектурою. Батьки всіляко допомагали мені, оплатили додаткові заняття, щоб я змогла написати всі екзамени, дали гроші на гуртожиток. Я з невеликого районного центра, тут менше 10 тисяч людей. Є два коледжі – медичний та педагогічний. Але я мріяла стати видатним дизайнером.
Старанно вчилася, замість розваг – репетитори. Спокійно не могла заснути перед екзаменами. Потім разом з батьком перевозила речі, адже мама була вагітна на останньому місяці. Однак, наша поїздка почалася цікаво – автобус застряг у великій ямі. Намагалися штовхати, але марно. А ми ж їхали пересадками, адже треба спершу доїхати з міста до Львова, а вже тоді на інтерсіті до Києва. Добре, що зустріли сусіда, який машиною їхав до міста.
Але на вокзалі нас чекав наступний сюрприз – поїзд запізнювався майже на годину. Боялася, що не встигну вчасно привезти документи, адже тоді був останній день для подачі. Здавалося, що удача повернулася до мене спиною. Я сіла на лавку та гірко заплакала.
– Онученько, а ти чому така сумна? – почула я тихий голос. Біля мене сиділа старенька бабуся та мило посміхалася.
Не витримала та про все розповіла – зламаний автобус, документи, університет та екзамени.
– Ой, ну я не дозволю, щоб у такої старанної дівчини нічого не вийшло! Зараз я все владнаю! – бабуся дістала з кишені телефон та довго з кимось розмовляла.
Через годину ми з татом їхали до Житомира, там був потяг до Києва. Стареньку бабусю звали пані Галина. Тоді її син з невісткою їхали у Житомир та погодилися з радістю нам допомогти. Я бачила, як бабуся тремтячими руками перехрестила нас у дорогу.
Ми з батьком приїхали вчасно. Я пройшла на державну форму навчання й закінчила університет з червоним дипломом. Зараз відкрила власну фірму, маю донечку. Назвала її в честь рятівниці – Галинка. Ніколи не забуду той день, коли старенька бабуся мені допомогла!
А ви допомагаєте незнайомим людям?
