Я не здивована, що мати Олега мене недолюблює, адже я розлучена і з дитиною. Безглуздо було б розраховувати, що вона полюбить мого сина. Однак нещодавно Вероніка Іванівна була у нас в гостях і стала для нього бабусею, а не незнайомою тіткою. Також жінка радісно гралася зі своєю онукою, нашою з Олегом спільною дочкою. Це було для мене дивно. Зрештою, коли свекруха збиралася додому, то витягла з сумки целофановий пакетик і дала його моєму чоловікові.
– Ось це подарунок для Андрійка. Нова комп’ютерна мишка. Спеціальна для ліворуких.
– Дякую, Вероніко Львівно! – відповіла я. – Ви така уважна й щедра. Андрієві точно сподобається подарунок!
Ці слова підкорили жінку і вона тепло усміхнулася у відповідь.
– А де він до речі?
– На прогулянці, – здивувалася я різкою зміною тону.
– Ну і добре. Йому потрібно більше часу проводити на свіжому повітрі.
Свекруха покинула наш дім, а чоловік запитав:
– Ну, і чому ти так їй дякувала? У нас же є абсолютно нормальна мишка.
– Хіба ти не звернув увагу, що вона якось дивно поводилася? І вперше принесла подарунок для Андрійка. Раніше вона навіть з днем народженням його не вітала!
– Нічого особливого не бачу. Минулого разу йому нова машинка дісталася. Це ж також подарунок!
Олег так і не зрозумів різниці. Тоді ця іграшка йшла в наборі брязкалець для її рідної внучки. Свекруха неодноразово робила для неї приємні сюрпризи, а моєму синові діставалися якісь дрібниці “за компанію”.
Раніше Вероніка Львівна одним своїм поглядом показувала усю свою неприязнь. І цього вистачало, щоб я уникала спільних зустрічей свекрухи з сином. Адже здавалося, що її дратував сам факт існування цієї дитини.
Вона одразу незлюбила ні мене, ні мого сина. Звичайно, вона ж мріяла про іншу невістку для Олега. Хоча згодом вона змирилася зі мною, а тепер, мабуть, й з Андрієм.
Вперше вона сама проявила таку ініціативу. Я ніколи від неї нічого не вимагала. А тут спеціальна мишка для нього. Хоча вона нам не потрібна, але приємним був сам жест уваги, а не подарунок.
Через кілька днів Вероніка Львівна знову прийшла в гості. Вона вирішила погуляти з онукою, а заодно взяла з собою Андрія. Син був щасливим, що тепер у нього з’явилася бабуся Вероніка.
А днями у нас з нею відбулася щира розмова:
– Ти пробач, що я раніше так холодно до вас ставилася, – сказала жінка. – Тепер я розумію, що в цій ситуації немає винних. Просто мені здавалося, що мій син завжди буде для тебе на другому місці, а Андрійко лише нагадуватиме про колишнього чоловіка…Однак я побачила, як він ладнає зі своєю молодшою сестричкою і як любить її. Мені так соромно стало, адже я доросла жінка, а такими дурницями займалася. Тепер я хочу стати для обох онуків люблячою бабусею Веронікою.
Вперше мені захотілося міцно обійняти свекруху і подякувати їй не лише за її сина, а й за мого.
А як ви вважаєте, чи можуть чужі діти стати рідними?
