Останні 10 років я виховувала цих дівчину і хлопця, як рідних дітей, а вони пальцем показали мені на двері. Зрештою повертається їхня мати й це зрозуміло, що вони її сильніше люблять, але, на жаль, ті швидко забули все добро, яке я їм зробила. Ну, нічого не вдієш!
Марія з сумом глянула на Олесю, яка повідомила їй, щоб жінка скоріше зібрала свої речі і йшла. 10 років вона дарувала дівчинці і її брату материнську любов, підтримку і турботу, а тепер та з легкістю виставляє її за двері. Вона думала, що залишиться з ними назавжди, але не склалося. Звикла до них і не вірила, що покидає вже такий рідний дім.
Речі були зібрані та винесені надвір, добре, що покійний чоловік ніби завчасно відчув і потурбувався про моє житло. – подумала собі Марія і сумно дивилась на подвір’я.
А 10 років тому все починалося так.
У мене вже був син, в якого були великі плани. Він мріяв вивчитись на програміста і виїхати закордон назавжди. Я розуміла, що, можливо, його більше не побачу, але і стримувати чи змушувати жити тут не мала жодного права.
Так я залишилась одна. Працювала вчителем у школі. На роботі я не відчувала себе самотньою і це мене дуже тішило. А потім познайомилась з Артутором.
Виявилось, що чоловіка знали всі місцеві. Він був успішним фермером і його молоко та масло купувало пів села, а борошно мало не кожна господиня. Мене у те село скерували, тому я ще не була в курсі усього. А потім ми випадково познайомились у магазині, розговорились і з часом закохалися один в одного.
Чоловіку одразу сподобалась скромна жінка. Він роками мирився жити зі своєю пропащою, неохайною Дариною, а тут така любляча і чуйна Марія. Артур дарував їй квіти, обсипав подарунками, а вона знову відчула себе молодою і коханою.
В Артура було двоє дітей від першої дружини. Жінка кілька років гуляла, випивала й одного дня просто не повернулася додому, за дітей не згадувала, навіть не вітала їх з Днем народження. Тоді їм довелося не просто, але це було кращим за присутність такої матері.
– Живімо разом! – запропонував одного дня коханий.
– Ой, та якось не зручно! А що скажуть діти? – вагалася Марія.
– Я вже все з ними обговорив! Не хвилюйся, вони тебе полюблять!
Так вони стали жити разом. Грошей було вдосталь, тому Марія залишила роботу. Вона світилася від щастя, допомагала чоловіку по господарству і гляділа дітей. Вони так тішились її домашній їжі, що перший час ніяк не могли насититись.
Та квартира в якій жила Марія залишилась порожньою. Жінка не дуже хотіла туди квартирантів, бо можуть попсувати майно. А син і так не повернеться. Тоді Артур запропонував продати її, а гроші покласти в банк на відсотки. І жінка погодилась.
Коли Олесі виповнилось 16, то батько категорично заборонив їй ходити на танці. Але завдяки Марії дівчинка таки пішла. Коли син бешкетував у школі, то жінка заспокоювала чоловіка не сварити його, адже це такий вік. Артур замислився і погодився, бо пригадав наскільки строго виховував його батько. Все було добре.
Та якось дуже раптово чоловіка не стало. Тромб обірвався, а швидка не встигла на кілька хвилин. На похорон прийшло майже все село. Він був добрим чоловіком і господарем, ніколи нікого не образив і завжди старався допомогти.
Та на поминках з’явилася ще одна особа. Його колишня дружина, одягнена в якийсь пошарпаний одяг, неохайно зачесана та виглядало набагато старшою на свої роки.
Вона підійшла до дітей, стала просити вибачення і просилася прийняти її назад. Вони не змогли відмовити рідній матері, але ж двом господиням не місце під одним дахом і тоді вони попросили мене піти. Так за усі 10 років добра я за мить стала їм непотрібною. Мені було прикро.
На щастя, не задовго до своєї смерті Артур сказав, щоб я за ті гроші з рахунку купила собі квартиру. Ніби відчував, що щось не так. Так співпало, що я придбала ту ж квартиру, що і продавала. Добре, що так склалося і я мала куди піти жити.
Тоді я востаннє оглянула будинок коханого, дітей і сіла у таксі. Потрібно починати життя заново. Вони зробили свій вибір.
Гадаєте вони вчинили правильно?
