Ірина йшла на роботу, була вже 10 година ранку, вона хотіла скоротити шлях через сквер, але щось її зупинило, вона постояла біля входу хвилину і пішла по довгій дорозі, її шлях лежав через їдальню. Поруч з їдальнею сидів хлопчик років чотирьох, він опустив голову і щось шепотів, Ірина підійшла ближче до хлопчика і мимоволі почула його слова:
– Я не хочу щоб мама пила, я не хочу так, я хочу іграшок і багато їжі! Я не хочу щоб мама пила!
Ірина присіла навпочіпки поруч з малям і запитала:
– Малюк, тебе як звуть? Ти загубився?
– Михайлик я, не загубився, мама сказала тут сидіти!
– А вона давно пішла?
– Тільки що, вона в магазин пішла, зараз прийде!
Ірина продовжила свій шлях, ввечері робота зроблена, Ірина відправилася додому, вона спеціально пішла через їдальню, вечорами там випікали дуже смачні булочки, майже весь час вона купувала їх. Підходячи до їдальні, Ірина знову побачила на лавці Михайлика, він вдивлявся в кожну фігуру і з сумом проводжав поглядом батьків з дітьми, Ірина підійшла до хлопчика і заговорила:
– Привіт, Михайлику, ти мене пам’ятаєш?
– Пам’ятаю!
– Мама знову в магазин пішла?
– Вона ще не повернулася!
– Як не повернулася, адже часу вже багато пройшло! Ходімо в їдальню, ти голодний, напевно, я тебе нагодую!
Мишка сумно посміхнувся і встав, Ірина взяла булочок і купила тих, які хотів Михайлик, Ірину вразило бажання хлопчика:
– А можна мені гречку і компот?
Ірина ледь не розплакалася, він не попросив ні булочок, ні тістечок, а саме гречку і компот, вони посиділи, поїли. Михайлик розповів про себе, йому п’ять років, але він міркує вже як дорослий, він живе в маленькій кімнатці з мамою, яка постійно випиває і водить чоловіків. Михайлик нікому не потрібен, вранці він іде на ринок і приходить тільки ввечері, там є добрі тітки, вони його підгодовують, а він своєю чергою допомагає їм перебирати фрукти і овочі.
Ірина відправилася до відділу поліції до чоловіка Миколи, все розповіла, а через тиждень до Михайлика прийшли органи опіки і забрали його в дитячий будинок, через кілька місяців матір позбавили батьківських прав, а Михайло вперше за п’ять років, їв п’ять разів на день і дивився мультики перед сном.
Ірина приїжджала в дитячий будинок кожен день, попутно вона збирала документи на усиновлення. Ірині пощастило, так як її чоловік, Микола, полковник поліції, процедура усиновлення пройшла швидко, через два місяці Михайлик вже жив удома у великій дитячій кімнаті, в якій було море іграшок.
Микола відразу прив’язався до Михайла, виявилося, що у них багато спільного. Микола дуже любив малювати, Мишко теж, Микола любив шахи, Мишко теж в свої п’ять років грав непогано. Мишко розповів, що його навчив грати мамин чоловік, це був єдиний чоловік, який і займався з Мишком і годував його, а іноді вони навіть ходили в парк, але через два місяці мама його вигнала.
Так само Микола любив нічні прогулянки по місту або посидіти на даху, а Михайлик коли темніло сідав на вікно і дивився вдалину. Микола почав брати Мишка на нічні прогулянки, незабаром вони подружилися і у них не залишилося ніяких таємниць. Микола записав Мишка в школу єдиноборств і вчив захищати слабких, а ще він купив Мишкові цуценя вівчарки через поліцейський кінологічний центр.
Ірина не могла натішитися на своїх чоловіків, а незабаром вона дізналася, що вагітна. Ця новина окрилила всіх. Микола просто літав від щастя:
– У мене є кращий син, ще б улюблену доньку і щасливіших від нас нікого не знайдеш!
Мишко прямо стрибав від радості, вперше за пів року він назвав Ірину мамою:
– Мамочко, народи, будь ласка, сестричку, я буду про неї піклуватися і захищати її! А якщо все-таки народиться братик, я буду його вчити захищати слабких!
Ірина пишалася своїми хлопцями, вагітність пройшла не надто спокійно, в зазначений термін народилася здоровенька дівчинка Соня. Мишко сам обирав ім’я, він навіть спеціально навчився читати, щоб знайти найкрасивіше ім’я для сестрички.
Йшов час, Мишко дійсно дбав про сестричку. Він годував її, навіть купав, якщо мама дозволяла. Дівчинка підросла, їй виповнився рік і вони вирішили відсвяткувати його в парку розваг. Соня побачила мильні бульбашки і побігла за ними, тут з боку звідкись взялася собака, вона гарчала і бігла прямо на дитину! Мишко не злякався і побіг навперейми до собаки, дорослі навіть не встигли відреагувати. Великий, злий собака накинувся на Мишка, Микола кинувся рятувати сина, а Ірина кинулася до доньки і схопила її на руки. Микола абияк зміг відтягти Мишка від собаки, швидка допомога, реанімація, лікарі не бачили настільки серйозних травм від собак, вони не могли сказати, чи прийде Михайлик до тями.
Через кілька днів Мишко прийшов до тями, як раз Ірина чергувала біля ліжка сина, перше запитання Михайлика зворушило Ірину:
– Соня жива?
– Не переживай синок, з Сонею все в порядку, ти справжній чоловік, справжній боєць, я пишаюся тобою! Але прошу, не роби так більше, ти нас з татом налякав!
Через два місяці Михайлик повернувся додому, Соня дуже сильно скучила за братиком, вона ходила за ним по п’ятах майже два тижні, а коли Михайло йшов на заняття, вона кожні п’ять хвилин бігала до дверей і питала:
– Мі?
А Ірина з Миколою сміялися і відповідали:
– Скоро, зовсім скоро твій братик повернеться!
Що ви думаєте про такий героїчний вчинок Михайлика?
