Усю свою молодість я присвятила собі і своїй кар’єрі. Незважаючи на те, що у мене були стосунки з чоловіками, я все ж до 33 років не хотіла створювати сім’ю. У вільний час я багато подорожувала і розважалася друзями. Купила собі машину та однокімнатну квартиру.
Одного разу я зустріла чоловіка, який спочатку мені здавався тим єдиним, але насправді виявився ще тим покидьком. Він ставив на перше місце клуби, лазні, алкоголь та друзів. На той момент мені було 31.
Дізнавшись про мою вагітність, він пішов і більше не повернувся.
Я вирішила, що буду народжувати. Моє фінансове становище дозволяло виховати дитину самостійно.
Також у мене була підтримка батьків, які давно розлучилися, але досі підтримували спілкування. А ще я могла покластися на своїх подруг. Тож про самотність не було й мови.
9 місяців пролетіли непомітно. У моїй квартирі вже все було готове до появи хлопчика. Однак я не була схожа на всіх інших матусь, які любили гладити свій животик чи мило воркотіти до малюка.
Я не насолоджувалася змінами, які відбувалися. Мені хотілося, щоб це пошвидше закінчилося і я повернулася в колишню форму.
Самі пологи – це щось незабутнє. Незабутньо болюче.
Мені не хотілося обіймати свого сина після пережитого.
Я стала матір’ю вже пів року тому. Та мушу зізнатися, що жодних материнських інстинктів у мене й досі не прокинулося. Про це я розповіла лише своєму татові, який часто приходить в гості. Він підтримав мене. Сказав, що можливо з часом це зміниться…
Назарчик має все необхідне. Я йому купую найкращий одяг, дбаю про догляд і забезпечую якісне харчування. Грудне вигодовування я закінчила вже давно, бо мені воно приносило дискомфорт і біль.
Зараз я планую найняти двох нянь і повернутися на роботу. Домашня рутина вбиває мене і все навколо починає дратувати. Можливо, моє ставлення до сина зміниться на краще, коли я почну проводити з ним менше часу. Мені б цього хотілося.
А що ви думаєте про ситуацію жінки?
