Я працювала в невеличкому магазині одягу. Нещодавно мене і співробітників здивувала картина на вулиці. Старенька жіночка у формі комунального працівника відгортала сніг. Нам серце кралося, коли ми на неї дивилися і я вирішила, що варто її запросити всередину, погрітися і дати чаю.
Спочатку жінка не зрозуміла нас, але з радістю зайшла в теплий магазин. Гріючись об горнятко вона почала свою історію життя. Розказала, що їй вже 73 роки, вона давно вдова, а єдина дочка переїхала закордон 20 років тому і взагалі перестала згадувати про матір. Живе з котиком. Пенсія настільки маленька, що на продукти не вистачає. Тому вирішила знайти хоч якусь роботу.
Ми пригостили її бутербродами й шматочком торта. Вона була такою вдячною, усміхненою і доброю, що нам не вірилось чому зараз в жінки така нелегка доля.
Наступного дня жінка прийшла до нас зі своїми ще гарячими пиріжками. Хотіла віддячити за наш добрий вчинок і пригостити у відповідь.
– Ніно Борисівно, ми маємо для вас пропозицію. Як ви дивитесь на те, щоб працювати у нас? Магазинчик невеликий, графік гнучкий, зарплата ми впевнені не менша за ту, що ви отримуєте зараз, але роботи значно менше. Що скажете?
– Ой, діти. Оце ви мені сюрприз зробили! Дякую вам! Зі задоволенням попрацюю з вами, тим більше, що ми вже подружилися! – раділа жінка і міцно всіх обіймала.
Як вам такий вчинок?
