Тремтячими руками беру тест з раковини. Не можу дихати, жадібно хапаю повітря. Відчуваю, як сльози котяться по щоках. Дві смужки. Ні, це просто помилка. Зроблю ще один, можливо, що цей просто бракований!
Через 5 хвилин знову дві червоні смужки. Тільки не це. Я ще така молода. А як навчання? Що робити далі? А головне – як про це сказати Павлові?
Боялася уявити, що на це скажуть мої батьки. У голові роїлося тисячі думок. Я дістала мобільний телефон з сумочки та набрала до Павла. Здавалося, що ці секунди переросли у вічність. Я боялася.
Не підіймає слухавку. Ні, треба ще раз набрати. Я стою у ванній кімнаті, ноги тремтять. Чому він не відповідає?
– Павле, це я. Вибач, що так пізно телефоную. Я тебе, здається, розбудила. Але це терміново. Я зробила тест. Дві смужки. Я вагітна.
– Кохана, будь ласка, не хвилюйся. Все буде добре. Заспокійся, тобі ж не можна переживати у такому стані. Завтра я до тебе приїду, дізнаємося, коли можна заяву подати. Треба ще батькам зателефонувати та розповісти таку радісну новину. – спокійно відповів хлопець.
Наступного дня Павло приїхав до мене з великим букетом білих троянд. Одразу на порозі зробив пропозицію та ми поїхали до РАЦСу. Батьки аж плакали, коли дізналися, що скоро народиться малюк.
Відтоді минуло вже 3 роки, але досі згадую той вечір, ніби це було вчора. По квартирі бігає малюк та радісно називає мене “мама”. Коли з роботи приходить Павло, то син біжить до нього в обійми та кричить “тато”. Я щаслива, що у мене є така родина.
До речі, я перевелася на заочну форму навчання. Павло всіляко мене підтримує та допомагає. Більше я нічого не боюся, адже поруч зі мною є кохана людина.
Ви погоджуєтеся з думкою дівчини?
