Донька з її чоловіком запропонували мені пожити в них. Я не довго думаючи погодилась, адже хотіла їм допомогти і більше часу проводити з онуками, яких я дуже сильно люблю. Прожила з ними я аж цілий рік, дочка хотіла швиденько вернутись на роботу, а з внуками комусь треба було сидіти. І мені приємно, що я комусь потрібна, і дочці дуже допомагаю, тому я погодилась.
Жила я у молодшої доньки, а є у мене ще старша, яка також має діток. Я завжди готова підтримати і все життя намагаюсь дати їм все, що можу. Батька я ніколи не знала, жила тільки з мамою, яка ледь-ледь зводила кінці з кінцями, хоч дуже багато працювала. Приклад сильної жінки, яка робить все задля щастя своїх дітей залишився у моїй голові назавжди. Я ще давно дала собі слово, щоб мої діти ніколи не відчували себе обділеними.
Завжди підтримувала та оберігала, були як у Бога за пазухою. Коли вони допізна десь гуляли, я могла написати конспект в університет, не потребувала від них як такої допомоги по дому – вони завжди були чисті та нагодовані. Не скажу, що заробляла багато, скільки там мають медсестри, але я відповідала за атмосферу у домі, а мій чоловік взяв на себе нелегку роль – забезпечувати сім’ю.
Дівчатка закінчили університет, пішли на роботу та знайшли своє кохання. Кожній з них подарували квартиру та організували весілля. Народилися у старшої доні внуки і я майже весь час проводила з ними. Заміняла і тата, і маму і всіх разом взятих: водила в садочок, в школу, на гуртки. А потім і молодша доня народила дитину: одразу зять попросив мене переїхати, адже цінували мою допомогу і знали, що в хаті завжди буде чисто та що з’їсти.
Старші внуки вже повиростали, в школу ходять самі і моєї постійної допомоги не потребували. Так я і переїхали до молодшої доньки. Спочатку все було дуже добре, мені щодня дякували за допомогу і ледь руки не цілували. Але після святкування дня народження Євочки все помінялось.
– ” Мамо, ми знайшли Єві хороший приватний садок, тому з наступного тижня ви вільні” – промовили донька з зятем. У мене утворився ком в горлі і я не знала, що сказати… Ніколи б не могла подумати, що рідна донька може от так мене вигнати з моєї ж квартири…
Як би ви відреагували у цій ситуації, на моєму місці?
