Мене звати Наталя, нещодавно мені виповнилося 28 років. Одразу після школи я вийшла заміж. Мій чоловік Андрій був неймовірною людиною, невдовзі у нас з ним народився синочок Данило. У нас була щаслива сім’я.
А згодом трапилася несподівана біда. Андрій потрапив в аварію. Лікарі не змогли його врятувати, ось так я залишилася одна з синочок на руках. Через два роки я зустріла Ігоря та вийшла за нього заміж. Тоді, мені здавалося, що він дуже хороша людина: щирий, відданий, надійний. Я не сумнівалася, що він точно буде хорошим батьком для мого сина.
Спочатку все так і було. Ігор весь свій вільний час проводив з моїм синочком: гуляли в парку, водив на різноманітні спортивні секції та гуртки. І все було добре, ми жили душа в душу.
А потім я народила нам дівчинку. Ми назвали її Вікою. Ось тоді наше життя почало кардинально змінюватися. Ігор став сам не свій. Я зі всіх сил намагалася зробити все, щоб налагодити відносини, але марно…
Правда відкрилася лише на святкуванні дня народження Віки. Ігор тоді трішки перебрав з алкоголем і вирішив сказати тост. У тості він заявив всім гостем, що любить свою єдину дитину. Тут моя сестра не витримала і запиталася в нього:
– А чому ти не згадуєш про Данила?
– Як тільки Данило стане повнолітній, то одразу вижену з квартири!
Всі гості подумали, що Ігор просто не розуміє, що говорить, оскільки випив зайвого, але я знала, що це не так. Я більше не мала сили це терпіти. Я побігла в іншу кімнату і стала тихо збирати всі свої речі. До мене одразу ж підійшла сестра мого чоловіка.
– Наталю, а ти навіщо збираєш свій одяг? Не зважай на слова Ігоря, він просто випив лишнього…
– Що в тверезого на умі, то в п’яного на язиці! Наші відносини одразу змінилися після народження донечки!
– А де ти будеш жити? Гроші маєш? – запитала сестра мого чоловіка.
– Не переживай, точно не пропаду. На щастя, у мене залишилася квартира від бабусі. Я її декілька років здавала, а всі виручені гроші клала в банк. Ось зараз вони мені й стануть у пригоді. Я вже давно думала про те, щоб розірвати відносини з Ігорем. Але завжди відкладала цю подію. Сьогодні вчинок Ігоря переконав мене, що я роблю правильно!
Я зібрала речі, викликала таксі, забрала дітей і поїхала.
Я не знаю, яке майбутнє чекає на мене, але я не дозволю, щоб чоловік ображав та принижував сина!
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка?
