Я майже не пам’ятаю, як виглядав мій тато. Мені було тільки 6 років, коли його не стало. Тоді нас залишилося троє: я, мама та сестра Марія, їй тоді було 15 років. Ніхто з батькової родини не хотів з нами спілкуватися та навіть уникав зустрічей на дворі, хоча ми всі жили у одному місті. Одного вечора бабуся (татова мама) зателефонувала до нас:
– Тепер нас нічого не поєднує, ви для мене чужі люди. Забудьте про мою допомогу!
Знаю, що вона тоді заблокувала наші мобільні номери. Та ще й решта родичів намовила. Матуся важко працювала, часто навіть не ночувала вдома. Ми отримували якісь виплати від держави, але це були просто копійки.
Татусь був для нас справжнім захисником та помічником. Він завжди забирав мене зі школи, допомагав робити уроки, відвозив на Марію танці. А зараз його нема. Тому ми з сестрою намагалися хоча б якось зарадити матусі. Наприклад, Марія взяла на себе всі обов’язки батька. Вона старша сестра все-таки.
Я дуже обожнювала малювати. Вихователька у дитячому садку колись показала татусеві мої малюнки та порадила відвести до художньої школи, мовляв, у мене справжній талант. Татусь тоді обрав для мене найкращий гурток з малювання. Правда, він знаходився на іншому кінці міста. Колись тато відвозив мене на машині. Але зараз мама продала авто, адже не мала прав, та ще й гроші на похорон були потрібні.
Графік відвідування я сама обирала – понеділок, середа й п’ятниця. Мама не хотіла, щоб я кидала малювання, але через роботу не могла відвозити на заняття. Треба їхати з пересадками майже годину. Ще й Марія була проти:
– Я не хочу з нею кататися по всьому місту заради того, щоб фарбами якусь тваринку малювати. Хочу відпочити після уроків, все-таки, я маю право на вільний час.
– Чому ти не хочеш мені допомогти? Я ж не прошу тебе готувати вечерю, прибирати чи займатися іншими хатніми справами, просто забирай сестричку зі школи та їдь на заняття. Там є зала для очікування, урок триває 45 хвилин. – вмовляла її матуся.
– Ні. Я не зобов’язана це робити. Це твоя дитина, так що ти маєш за неї відповідати, а не скидувати все на мене!
– Але ж тато..
– Тата вже нема. Тим паче, він сам мене відвозив на танці й забирав, а не ти чи сестра.
Я підслухала їх розмову та довго плакала. Не хотіла кидати художню школу, адже так любила малювати. На щастя, матуся знайшла вихід з ситуації. Моя подруга з сусіднього під’їзду також ходила на той гурток. Мама домовилася, що бабуся дівчинки буде нас разом відводити й забирати. Пані Галя погодилася та навіть не брала у мами гроші за це.
Я ходила на заняття 11 років. Закінчила школу та вступила на факультет дизайну. Зараз мені 25, нещодавно відкрила свою студію. Матуся переїхала до рідного села, у якому виросла, адже треба за старенькою бабусею доглядати. Марія швидко вийшла заміж та народила дітей. Ми намагаємося підтримувати зв’язок та телефонуємо одна одній.
Тоді була субота, вечір. Я закінчила проєкт, коли до мене подзвонила Марія:
– Сестро, будь ласка, допоможи. Чоловік вигнав мене з дому. Викинув всі речі, навіть грошей не дав. Я навіть куртку не взяла, а надворі так холодно!
– Зараз я викличу таксі, ти побудеш перший час у мене.
Марія жила з чоловіком на його квартирі. Микола мені не подобався, сестра часто жалілася на нього. Через декілька хвилин я заварювала чай для неї, щоб вона бодай трішки зігрілася. Приїхала до мене у халаті й домашніх капцях.
– Він сказав, що я ніколи в житі не побачу більше дітей. Мовляв, суд не віддасть їх під опіку, бо у мене нема житла й роботи. Я не знаю, що мені робити далі. – схлипувала Марія.
– Ми щось придумаємо, я тобі обіцяю. Знайду хорошого адвоката, у мене є друг!
Сестра залишилася жити у мене. Я планувала поїхати на відпочинок, адже хотіла трішки перепочити від роботи.
– Я також хочу з тобою поїхати! У мене зараз важкий період, треба відпочити!
– Маріє, ти за цей час навіть роботу не шукала. Я тобі не дорікаю та не виганяю, але я хочу відпочити з подругами.
– І ти мене ось так залишиш? Я ж твоя рідна сестра, хіба так можна?
Я згадала, як багато років тому вона сварилася з мамою за художню школу. Пам’ятала всі її слова, немов це було вчора.
– Так. Я не винна, що тебе вигнав чоловік з квартири.
Наступного дня я летіла на відпочинок. Без сестри. Вважаю, що вчинила правильно. Адже колись вона відмовилася мені допомагати. І зараз такий вчинок повернувся до неї бумерангом.
Дівчина вчинила правильно? Чому?
