Ця подія відбулася кілька років тому на День закоханих. Мій чоловік прийшов з роботи і ліг спати у вітальні. Телефон він поставив на зарядку і залишив у спальні.
Серед ночі йому прийшло повідомлення. Раніше я ніколи не заглядала в телефон Артема, але цього разу не витримала. На екрані я побачила слова “На добраніч, радість моя”. У мене виникло багато запитань.
Спочатку я розбудила чоловіка і намагалася в нього з’ясувати, чий це номер. Він вдав, що нічого не розуміє, тому я вирішила зателефонувати. На мій дзвінок швидко відповіла якась жінка. Я запитала, що у неї є спільного з Артемом, а вона сказала, що не знає його і ця ситуація – повне непорозуміння. Хотіла б я повірити у цю випадковість, але…
Через декілька днів з’ясувалося, що це повідомлення відправила бухгалтерка директора мого чоловіка. Незаміжня дівчина працювала там разом зі своєю тіткою Оксаною Іванівною.
Саме до неї я звернулася по допомогу. Я пожалілася на її племінницю і попросила розібратися в цій ситуації. Тітка запевнила, що поговорить з жінкою.
Наступного дня я знову подзвонила до Оксани Іванівни, але цього разу вона не була такою привітною. Мене звинуватили у брехні та вигадках і сказали більше не дзвонити. Але ж її племінниця справді надсилала одруженому чоловікові любовні повідомлення!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я не могла знайти собі місця. У мене розпочалася депресія, але я всіляко намагалася не думати про цей роман і продовжувала догоджати своєму чоловікові.
Мабуть, цю жінку не можна назвати коханкою, бо Артем не давав їй грошей і не водив в ресторани, а вона не обходила його і не годувала. Та все ж я розуміла, що він з нею…
Через моральну спустошеність я почала ходити до психолога. Уже через місяць мені стало набагато краще.
Я намагалася переконати себе в тому, що без Артема у мене все буде чудово. Моє життя змінилося. Я почала бігати і ходити на плавання. З Артемом ми припинили сваритися, бо я все сприймаю як належне. Однак я не забуваю. що цій людині не можна вірити.
Які у нього стосунки з бухгалтеркою? Я не знаю. Артем звільнився з цієї роботи рівно через рік, як я дізналася про це повідомлення.
Зараз я живу заради себе і своїх дітей. Я займаюся тим, що мені подобається і більше не тримаю у своєму житті непотрібних людей.
Всі кажуть, що я ідеальна дружина, а що думає Артем – мені байдуже. Я ображена на нього, але вмію це приховувати. Заради синів. Я знаю, що він не піде до іншої, бо любить своїх дітей. Тому мені шкода ту жінку, яка ще не зустріла своє кохання і з кожним днем має все менше часу, щоб створити свою власну сім’ю.
А я не хочу бруднити своє життя випадковими стосунками. Моїм пріоритетом стали мої сини і я сама.
А ви могли б пробачити зраду?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
