Олена була дуже красива, з чудовою фігурою і трохи розпусною посмішкою. Всі приятелі мені таємно показували великий палець, коли я знайомив їх з Оленою. Деякі додавали, поки їх дружини не чули: «Ось це дівчисько! Заздрю».
Наш роман тривав вже півтора року. Це був складний роман: сварки. розставання, потім знову разом. Олена була дівчиною з важким характером. Наші відносини я називав «захопливою прогулянкою по мінному полю». Але Олену дуже любив.
На вихідних ми вирішили піти на концерт її улюбленої співачки. І ось тепер я дивився на неї під акомпанемент цих пісень. Олена була в проблиску сценічних прожекторів. Тут воно і сталося. Я раптом зрозумів: ця дівчина мені абсолютно чужа. Я не відчуваю до неї взагалі нічого. Вона мене не хвилює. Мені навіть стало не по собі: що за фігня? Адже ще двадцять хвилин тому я намагався її цілувати, вона посміхалася і відверталася: «Ну Олексію, не тут же!». І тепер – взагалі нічого. Байдужість. Нібито навіть музика замовкла.
Концерт закінчився, ми зайшли в якесь кафе, Олена була дуже збуджена, говорила про концерт, як все класно. Я кивав і мовчав. Я намагався намацати в собі те саме, що з ранку називалося «любов’ю». Схопити за краєчок. Ні. Порожнеча.
«Ти якийсь млявий!» – вигукнула Олена. Я збрехав, що ошелешений концертом. Але я був ошелешений іншим: як можна ось так, в одну мить втратити любов до людини. Була ж ця шалена пристрасть, і – бац! – немов вимикачем клацнули.
Тижнів через два ми розлучилися. Без скандалів і з’ясувань. Всі розчинилося в осінньому повітрі. Олена зрозуміла: я зник для неї, жінки таке відчувають відразу. Здається, потім вона була цілком щаслива і без мене.
Звичайно, це не просто так «клацнуло». Накопичувалася емоційна втома. Ми наїлися один одним, вистачить. Але саме в одну мить і трапляється «бац».
Цікаво, що подібні ситуації переживають багато. Любов пропадає в один момент. І набагато частіше це трапляється у жінок, як показує мій досвід. Одна знайома розповідала про чоловіка. Вони були в шлюбі вже років вісім і цілком рівний шлюб, без якихось зрад і скандалів. Росла дочка. Ольга любила чоловіка. По-тихому любила. Чоловік був трохи занудний, буркотливий, але хазяйновитий, займався спортом, три рази в рік дарував квіти. І та сама мить сталася на кухні, увечері. Чоловік прийшов з роботи, Ольга поставила на стіл піцу з салямі, яка чоловікові дуже подобалася. Той почав їсти, щось розповідав. Ольга дивилася на чоловіка, і раптом її ніби вкололи в серці анестетиком. Вона відчула, що зовсім його не любить. І пізніше “анестетик” не розсмоктався. Нічого не повернулося.
Це сталося років п’ять тому.
Ні, вони не розлучилися, навіщо? Вони як і раніше разом: недільні походи в «Ашан», перегляд серіалів і біатлону. Просто Ольга його не любить. Ось з того кухонного моменту і не любить. Зовсім. Вона нічого не може з собою вдіяти. Не любить. Чому? Набрид. Чоловік, який не здатний жінку дивувати – набридає. Чоловік, який постійно бубонить – втрачає всіляку сексуальність. Але це мої припущення, а що там у жінки в голові – хто зрозуміє? Вона ж взагалі терпляча. Просто сталося відторгнення в один сумний момент, укол в серце. Ольга навіть стала окремо від чоловіка спати, благо був відмінний привід: чоловік хропе. І у відпустку їздить тільки з донькою удвох.
А у давнього друга була ситуація прямо як в безглуздому кіно. Вони з дружиною прожили чотирнадцять років, два сини. Якось недільного ранку він прокидається – дружина дивиться на нього. Болісним поглядом, ніби не дізнається. Друг: що сталося? Дружина відповідає: «Слухай, я зрозуміла зараз, що тебе не люблю ..»
Друг – він за фахом фізик, він людина дуже раціональна. Він посміхнувся: ну жіноча дурниця, ПМС, щось таке. Вони встали, поснідали з дітьми, начебто звичайна неділя, мила і сімейна. Тільки дружина мовчить і мовчить. Потім він на весь день поїхав з синами. Увечері приїжджають, мами немає, від неї записка: «Вранці я сказала правду. Я не жартувала. І вже нічого не виправити. Давай жити окремо».
Пропускаю всі розбірки, всі позови і лайку. Друг ще місяці два був упевнений, що це примха і каприз. А потім усвідомив: ні, не примха. Так, дружина могла б робити вигляд, що все добре, ну як та моя Ольга, яка з піцою. Але вона не хотіла жити з чоловіком, якого не любить зовсім. Вони знайшли тоді компроміс, синів «поділили», все владналося так-сяк. І вже пройшли роки, сини вчаться в інституті, в одного є дівчина, у колишньої дружини теж хтось завівся. Але недавно друг мене запитав, коли ми трохи випили: «Слухай, ну ладно, все в минулому. Але я одного зрозуміти не можу. Хіба можна ось так, в одну мить розлюбити людину? Це ж дивно! Так не буває!”
Я посміхнувся: «Буває, ще й як буває! Саме в одну мить».
