Я п'ять місяців тягла оренду на двох, а потім одного ранку просто зібрала ноутбук і поїхала.
Мені тридцять. До цього я все робила сама. З четвертого курсу винаймала квартиру, підробляла ще на навчанні, а до тридцяти вже мала стабільну віддалену роботу з нормальною зарплатою. Євгена знала ще з університету, він був молодший на два курси. Здавалося, ми добре розуміємо одне одного.
Коли він переїхав до мене, я думала, що витрати будемо ділити. Але щось пішло не так із першого ж дня.
– Квартирка не дуже, – заявив він, занісши свої речі. – З переваг лише дві кімнати. І то одну ти під кабінет зайняла.
– Так, бо я працюю з дому і мені потрібна тиша, – відповіла я.
– Ну гаразд. Хоча ремонт міг би бути кращим.
Я тоді просто мовчки вийшла з кімнати. Ремонт робив би він, якби платив.
Євген заробляв утричі менше за мене і вважав це виправданням для всього. Комуналку не платив. На продукти скидався через раз. Зате квіти купував і в кіно водив. Я якось змирилася, бо в іншому він мене влаштовував.
А рік тому він прийшов і сказав:
– Мама втратила роботу. Хоче переїхати до нас, пожити якийсь час. Ти не проти?
Я одразу зрозуміла, що це не буде ніякий "якийсь час". Але погодилася. Поставила лише одну умову: знайти більшу квартиру, і Євген із матір'ю платять третину.
– З двох зарплат якось наскребете, – сказала я. – Вона ж активна жінка, не бабуся немічна.
Він неохоче погодився. Ми переїхали у трикімнатну. Я платила дві третини.
Наталя Михайлівна виявилася жінкою без жодних кордонів. Могла зайти просто в розпал моєї відеонаради. Стояла, дивилася і посміювалася.
– І це робота? Сидиш, дивишся у монітор і розмовляєш? Нормальні люди так не працюють.
– Наталю Михайлівно, а ви вже шукаєте роботу? – запитала я.
– Хочу трохи відпочити спочатку. До речі, підлога у вас брудна. Ти ж вдома сидиш, могла б помити.
Я зробила глибокий вдих і нічого не відповіла. Бо якби відповіла, це закінчилося б скандалом.
Минуло пів року. Наталя Михайлівна так і не знайшла роботи. А потім Євген звільнився. Посварився з керівником і пішов. Тепер вони обидва сиділи вдома, і обидва жили за мій рахунок.
Одного вечора я спитала:
– Євгене, що з орендою наступного місяця?
– Та заплати поки що, я потім віддам. І продуктів купи, ти ж у нас з машиною, – відмахнувся він.
– І з грошима, – тихо сказала я.
– Чого ти вічно незадоволена? Ми просто в складній ситуації. Невже засудиш рідних людей?
Я нічого не відповіла. Просто пішла у свою кімнату і закрила двері.
Наступного тижня я зустрілася в офісі з Настею, колегою і подругою. Розповіла все. Вона вислухала і сказала:
– У мене в будинку звільняється кімната. Перший поверх мій, другий твій. Здаю дешево. Хочеш спробувати пожити як людина?
Спочатку я вагалася. Думала, що це образить Євгена. А потім подумала: а він взагалі думав про те, як це все впливає на мене?
Через тиждень я взяла ноутбук, монітор і найпотрібніші речі. Переїхала до Насті. Євген з матір'ю думали, що це тимчасово.
За тиждень я забрала решту.
Телефон почав розриватися. Першою зателефонувала Наталя Михайлівна.
– Господар квартири телефонує, грошей вимагає! Що це за фокуси? Негайно повертайся!
– Я попередила Євгена, що договір треба переукласти на вас, – спокійно відповіла я. – Мені одній ця квартира більше не по кишені.
– Мій син утримував тебе весь цей час! А ти при перших труднощах втекла!
– Ваш син п'ять місяців сидів у мене на шиї, – сказала я. – Де він витрачав свої гроші, не знаю. Але точно не в загальний бюджет. Бажаю вам удачі.
Я поклала слухавку. Євген ще кілька місяців писав, просив забрати його одного, без мами. Потім перестав.
Зараз у соцмережах бачу, що він уже з іншою дівчиною. Вона виглядає молодою і трохи розгубленою на фото. Я думаю написати їй. Просто попередити.
Чи варто?
