Як-то кажуть, усі випадковості – невипадкові. Саме так я познайомився зі своєю дружиною.
Одного літнього вечора, я їхав з роботи додому. Вдома мене ніхто не чекав, бо я був холостяком. І як раптом, помітив на узбіччі дороги вагітну жінку, яка гралася зі спущеним колесом. Вагітна жінка і колесо!
Я зупинився і запропонував свою допомогу. Виявилося, жінку звали Анна і в неї вже почалися пологи. Ми кинули машину і я відвіз її до найближчого пологового будинку.
Анна на вигляд мені здалася дуже самодостатньою, гордою і впертою. Так і виявилося, насправді. Я запропонував відвезти її машину у безпечне місце, бо інакше її б забрали на штраф майданчик. Подивом, Анна погодилася, віддала мені ключі, а я простягнув їй свою візитку і попросив зателефонувати пізніше. Потім лікарі забрали її народжувати.
Мені було дивно, чому вагітна жінка сама їхала в пологовий будинок, без допомоги чоловіка. Що таке могло статися, аби вона потрапила в таку скрутну ситуацію?
Пройшло декілька днів, а Анна мені так і не подзвонила. Можливо, вона взагалі загубила мою візитку або принципово не телефонує. Але мені пощастило, що у цій лікарні хірургом працювала моя рідна сестра Оля, і я скористався можливістю. І розпитав все про свою випадкову знайому.
Виявилося, що через декілька годин після нашої зустрічі Анна народила симпатичного, голосистого хлопчика. Після цієї новини я кожного дня передавав через сестру маленькі пакуночки Анні та її сину. Чекав на її дзвінок, але так ніхто мені і не зателефонував, на жаль.
Також через сестру я дізнався, коли виписують маму та новонароджене немовля. Можливо, це і неправильно. Ось так різко втручатися в життя незнайомої людини, але Анна запала мені в душу. І я не міг нічого з собою зробити.
У зазначений час я приїхав до пологового і чекав Анну з сином. Вона була дуже здивована, побачивши мене. Але трималася гордо, не розгубилася. Анна збиралася їхати на таксі, але я наполягав, аби я мав змогу відвести їх додому.
– Навіщо ми Вам? Це Ви передавали всі ці подарунки? – вже в дорозі запитала Анна.
– Так, це був я. Все чекав на Ваш дзвінок. Анно, Ви загубили мою візитку? – трішки тривожно запитав я.
– Ні, річ у тому, що я зараз не планую ніяких стосунків і ці всі залицяння мені геть не потрібні. Було дуже багато чоловіків, які просто сідали мені на шию, через мою самодостатність. Зараз вся моя увага націлена на виховання сина, – дуже гордо відповіла Анна.
– Але ж я хочу тобі тільки щастя, я не такий як інші, – я виправдовувався, але все так і було дійсно.
– Усі ви так говорите. Дякую, що потурбувався за мою машину і підвіз нас додому, – відповіла Анна.
Через два дні Анна написала мені повідомлення і запитала, де я поставив свою машину. Ось так ми почали спілкуватися через переписку, потім я запропонував зустрітися. Пройшло десь пів року і ми почали зустрічатися, а ще через рік одружилися. Я став щасливим чоловіком і татком маленького хлопчика.
Виходить, що одна випадкова зустріч кардинально змінила моє життя. Дякую тобі, доля!
Як вам історія?
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
