Кожного року я святкувала Новий рік у своєї дочки. Тоді у неї вже був чоловік і двоє маленьких дітей. Я приходила завчасно. Дарувала усім подарунки й забавляла дітей іграми. Допомагала накрити на стіл.
Так ми разом зустрічали Новий рік. Потім я вкладала дітей спати. Проводжала доньку і зятя до друзів і сама лягала спати. Наступного дня вони могли повернутися пізно ввечері, або взагалі через день. Усіх влаштовувало таке святкування.
А цього разу було все не так. Я як зазвичай прийшла до дочки, але вона якось дивно себе поводила. А під вечір у всьому зізналася:
– Нас друзі запросили святкувати за містом.
– То залиште на мене дітей. – спокійно відповіла я.
– Ми беремо їх з собою. Тим більше ти завжди святкуєш за нами. А тепер зможеш відпочити й провести час як захочеш, а коли ми повернемось, то обов’язково зустрінемось!
Я поверталася додому зі сльозами на очах. Мені не вірилось, що я так швидко стала нікому не потрібною. Адже я завжди хотіла для них кращого! А тепер святкуватиму в самотності! Чому вона раніше мене не попередила?
Я відчинила двері під’їзду. Мені назустріч вийшов Дід Мороз. Напевно запрошували аніматора для якоїсь дитини.
– Ой, а ти чому така сумна? Що сталося?
Від почутого мені захотілося плакати ще більше. Я ледве вимовила, що святкуватиму одна. Та він довго не думаючи обняв мене і став шукати у своєму мішку подарунок.
– Ця для тебе! Знаю, що ти давно це хотіла. Вибач, за таке тривале очікування! – і пішов, махаючи рукою, на прощання.
Мене цей жест приємно втішив. Я подумала, що там, мабуть, цукерки й поставила на плиту чайник. Якраз наближалася опівніч і я відкрила той пакунок. Солодощів у ньому не було.
На мене дивилася шкатулка, яку я хотіла з самого дитинства. Таку, що відкриваєш верхню кришечку, вставляєш у проріз маленький ключик і балерина, що там всередині починає крутитися під гарну мелодію.
Я миттю пригадала своє дитинство і як сильно просила про такий чарівний подарунок. А він здійснився лише через багато років. Але я ніколи не забуду цей Новий рік. Він став для мене якимось особливим! – попиваючи чай, думала я, дивлячись на феєрверки за вікном.
Чи варто було ображатися на дочку? Можливо, я перебільшила?
