Я виховувала свого сина і донечку мого брата. Мій Михайлик мав 9 років, я просила його допомогти бавити сестричку поки працювала. Хоча розуміла, що хлопчику більше хотілося гратися з друзями, але нічого вдіяти не могла. Треба було якось виживати. Чоловік від нас пішов до іншої, коли сину був рік.
Ввечері я повернулася втомленою, важко працювала на фермі, але хоч якусь копійку мала. А син розповів, що мій горе брат з’явився п’яним і хотів забрати Алінку.
Мій брат Василь любив випити ще з молодості. І одружився з такою ж жінкою. Вони були один одного варті. Коли Олена завагітніла, то пара ніби взялася за голову, перестала пити й ми подумали, що нарешті вони заживуть, як нормальні люди. Бувало приїжджали до нас в гості, ми разом думали яке ім’я обрати для їхньої дівчинки.
Але як тільки дитина підросла, то щоб якось відпочити й розслабитися вони знову почали вживати. Мати пила кожен день, а через рік її не стало, серце. Після цього брат віддав мені дитину і вже не виходив з запою, так тужив за коханою.
Я пожаліла дівчинку, взяла до себе, хоча і свою дитину ледве забезпечити могла. А брат просто зник. І от через три роки я чую від сина, що він приходив і хотів забрати дочку. Наказав Михайлику зібрати її речі, а ввечері б повернувся за нею. Та цього не сталося.
Наступні 12 років ми нічого не чули про Василя. Він не цікавився життям ні дочки, ні сестри. Йому було на все байдуже поки він мав гроші на горілку. Та одного дня чоловік раптово зайшов на подвір’я і почав вимагати віддати йому дочку.
– Здрастуй, сестро! Я прийшов по свою дочку… – ледве вимовив той.
– Навіщо? Ми обоє знаємо, що дочка тобі не потрібна, інакше ти, хоча з Днем народження її вітав! – злилася сестра. – Вона тебе не пам’ятає і тим більше нікуди не піде!
– Тоді давай мені гроші!
– Які ще гроші? Забирайся!
Тоді брат сильно з нею поскандалив, але щоб ще більше не травмувати дітей вона віддала все, що мала, лиш би він пішов чим скоріше. І тоді Василь зник знову.
Тим часом його Алінка виросла справжньою красунею. Вона якраз закінчувала школу і готувалася до вступних екзаменів. Мріяла вступити до вишу в столиці. Дівчина доклала багато зусиль і їй вдалося. Потім з червоним дипломом закінчила університет і разом з друзями започаткувала бізнес. Справи стрімко йшли вгору.
Дівчина добре заробляла. Ще й влаштувала до себе Михайла з дружиною. А тітці допомагала грошима. Зробила їй ремонт вдома, купила машину і часто їздила в гості. Життя налагодилось. Але заміж вона не спішила. Тоді їй вже було 28 років.
Якось її батько знову про себе нагадав. Прийшов п’яним серед ночі й став вимагати в сестри гроші, як тоді. Тітка у відчаї подзвонила до Аліни й та швидко приїхала.
– Чого тобі знову треба? – питала вона в батька.
– Я хворий. Потрібні гроші на лікування. Поможи, дочко! – каявся чоловік, стоячи на колінах.
– Добре, я знайду тобі клініку і доглядальницю, але більше сюди не приходь!
– Домовились! Тільки поможи, благаю!
То були останні слова, які вона чула від батька. Через місяць Василя не стало.
А чи допомогли б ви на місці Аліни?
