Я прийшла на співбесіду вже знаючи, що виходжу звідти тільки з цією посадою.

Мені було двадцять п'ять. Я добре виглядала, швидко думала і вміла справляти враження. Місце секретарки великого начальника здавалося мені першим кроком до зовсім іншого життя.

Не просто роботи. Іншого життя.

Євген Валерійович був саме таким, як треба. Багатий, впливовий, з втомленим виглядом чоловіка, якому давно нудно вдома. Я це відчула одразу, як тільки зайшла до його кабінету.

Під час співбесіди він випадково впустив ручку. Вона покотилася прямо до моїх ніг. Я нахилилася, не поспішаючи, і на секунду завмерла.

Потім підвелася і простягнула йому.

– Євгене Валерійовичу, ось ваша ручка.

Він взяв її, торкнувшись моєї руки. Подивився схвально. І великим розмашистим підписом відправив моє резюме у відділ кадрів.

Я подумки посміхнулася. Перший гачок спрацював.

Я приходила раніше за всіх і йшла пізніше за всіх. Заносила потрібні папки ще вранці, разом з кавою. Обійшла його помічника Василя, який возився з документами як равлик. Євген Валерійович почав брати мене на наради замість Василя.

Той дивився на мене хмуро, але я тільки посміхалася.

На виїзній раді директорів був бенкет. Після бенкету шеф підійшов сам.

– Ну що, Олечко, давайте я вас проведу до номера.

З мого номера він пішов тільки вранці.

З того дня все пішло так, як я і планувала. Він дарував подарунки, я спочатку відмахувалася, потім приймала з таким виглядом, ніби він мене щоразу дивує.

– Євгене, ну це ж дуже дорого! Яка краса, ти мене зовсім спокушаєш!

А потім говорила тихо й серйозно:

– Я і без подарунків хочу бути поруч. Уяви, тільки ти і я. Ти ще такий молодий. Якщо захочеш, я народжу тобі дитину. Маленьку, яка буде обіймати тебе і кликати татом.

Він гладив мене по волоссю і казав:

– Ти маєш рацію. Я давно не люблю дружину. Ми вже чужі люди. Треба щось вирішувати.

Але нічого не вирішував.

Тоді я вирішила підштовхнути. Надіслала його дружині наші з ним фото. З квартири, де ми часто бували. Приїхала туди заздалегідь і чекала.

Коли в замку заскрипів ключ, я вискочила в напіввідкритому халатику.

– Євгене, ти? Ой, я не чекала!

Але в квартиру зайшла не він, а Олена Григорівна.

Я очікувала сльози. Крики. Істерику.

Вона просто подивилася на мене і трохи посміхнулася.

– Халатик закрий. На мене це не діє. Просто цікаво було подивитися, з ким цього разу. Зазвичай він сюди не приводить. Якщо вже привів, значить ти справді його зачепила.

Вона говорила спокійно, без злості, і це було страшніше за будь-який скандал.

– Але даремно витрачаєш час. Євген зі мною ніколи не розлучиться. Все майно і всі рахунки оформлені на мене. Голий він тобі теж не потрібен. Так що ти не перша і точно не остання. Мене ці витівки давно не турбують. Але роботу тобі доведеться поміняти.

Вона розвернулася і вийшла.

Я стояла посеред чужої квартири в халатику і не могла зрушити з місця.

Наступного дня Євген поїхав на нараду з Василем. Навіть не зателефонував.

Кадровик викликав мене і сказав, що мене переводять на підвищення у філію. Зарплата вдвічі вища. Така, мовляв, вказівка керівництва, бо мої компетенції вищі за посаду секретарки.

Василь дивився мені вслід і посміхався.

Я їхала у філію і думала про нового начальника департаменту. Кажуть, перспективний. Дружина, схоже, проста. З села.

Мені двадцять п'ять. Часу ще достатньо.

Тільки от досі не можу забути, як вона стояла в тому коридорі. Спокійна. Елегантна. Без жодної сльози.

Хто ж із них двох насправді програв у тій історії?

Valera

Популярне