Нещодавно я отримала свідоцтво про народження сина. Владислав Ігорович… Це мене дуже засмутило та я навіть почала плакати.Через такий стрес у мене зникло молоко. А потім мені приснилася покійна бабуся.
Я рано осиротіла. Моїм опікуном, подругою та найближчою людиною стала бабуся. Вона працювала вчителем математики в школі.
Бабусю я в школі називала Олександрою Василівною, а в дома мамою. Я добре знала з самого дитинства, що вона мені не мама, але й вона називала мене донечкою, після загибелі моєї матусі, її єдиної дитини.
Бабусі часто ставало погано – здавало серце. Вона надовго лягала в стаціонар. Тоді господаркою по дому займалася я і навіть приносила бабусі передачки лікарню. Я була самостійною дитиною. Вона мною пишалася.
Коли мені було двадцять років, бабусю забрали вже назавжди. Мені було важко впоратися з цією самотністю. Але продовжувала боротися і ставати на ноги.
Після смерті бабуся часто приходить до мене уві сні. Ми говоримо з нею про все на світі цілу ніч. Я часто раджусь з нею. І коли зустріла Ігоря, теж порадилася. Бабуся кивнула схвально.
Ми почали жити разом. Він познайомив мене зі своєю великою родиною. І вони мене зразу прийняли, як рідну. Це було так незвично, стільки людей люблять тебе просто за те, що ти є. А коли я сповістила Ігоря про вагітність, він так зрадів, що моментально зробив мені пропозицію. Весілля зіграли дуже весело і гарно. Сукню ми вибирали разом зі свекрухою. Вона була просто розкішна.
Період вагітності проходив не надто гладко. Якось до мене уві сні прийшла бабуся. Вона сказала, що вбереже мого хлопчика, але попросила вшанувати її честь і назвати сина Сашком. Я розповіла про цей сон своєму чоловікові. Але він і слухати мене не хотів. Ім’я моєї бабусі йому не сподобалося. Він сказав, що воно важко вимовлятиметься разом з прізвищем та по батькові. Тоді вони сіли зі свекрухою і вирішили назвати сина Владиславом. Я не могла цього зрозуміти. Це ж було бажання моєї найближчої людини після смерті. Я думала, що згодом чоловік піде мені на поступки. Але помилялася.
Коли мені вручили свідоцтво про народження сина, де було написано “Владислав Ігорович”, я дуже засмутилася. Новонародженого я навіть годувати не могла. В ту ж ніч до мене прийшла уві сні бабуся. Вона також була сумна.
Я не нарікаю на родину свого чоловіка, адже бачу, як вони мене люблять. Однак, хочу виконати волю своєї бабусі. Адже саме вона допомагала мені всі ці роки та піклувалася, не дивлячись на свій старечий вік. Навіть нічого не буду казати Ігореві про зміну імені. Моя бабуся називалася Олександра і онук матиме її ім’я!
А ви підтримуєте рішення дівчини? Чому?
