Я впевнена в тому, що зараз багато жінок мене не зрозуміє та засудить. Але знаєте, мені байдуже. У мене підростає двоє маленьких хлопчиків. Одному виповнилося 3 роки, а іншому 6 місяців. Чесно, я дуже шкодую, що їх народила. Як виявилося, я ще зовсім не готова до материнства.
Я навіть не знаю, коли останній раз відпочивала. Кожного дня повторюється одне і теж. Я взагалі не висипаюся. Старший синочок вже ходить в садочок, але мені від цього взагалі не легше. Маленький син потребує цілодобової уваги. Вдень він не любить спати, засинає тільки в парку на свіжому повітрі. Крім виховання дітей, мені потрібно сходити в магазин, купити продукти, приготувати їсти та слідкувати за порядком вдома.
Коли ж старший син повертається додому, то мені стає взагалі не весело. Вдома постійні крики, плачі, істерики, непорозуміння. Без цього не проходить жодний день.
Старший син постійно мене смикає, самотужки бавитися йому в кімнаті скучно. А я просто хочу трішки тиші та спокою. Я дійсно втомилася, зараз взагалі не цікавлять діти.
З обох сторін у нас немає бабусь, тому допомоги немає звідки очікувати. Чоловік постійно важко працює, заробляє гроші. На вихідних він спить, таке враження, ніби діти це лише моя відповідальність.
Я справді шкодую, що народила дітей. Я опустила руки і не знаю, що мені дальше робити. Я вас благаю, допоможіть мені добрим словом. Лікарі в один голос повторюють, що мені потрібно приділити час собі, але як я повинна це зробити?
Що б ви порадили жінці в даній ситуації?
