Колись я працювала на хорошій роботі, з графіком, як у всіх людей. Пригадую ці часи з таким душевним спокоєм. А потім грошей нам почало не вистачати, довелося шукати новий підробіток. Тепер я – оператор на таксі. Нерідко ходжу як в денні, так в нічні зміни. Ось повернувшись із однієї з них я швиденько забігла додому, щоб перекусити й переодягнутися. Далі був інший підробіток, на який я, до слова, вже спізнювалася. Я хутко зробила собі бутерброд, налила чаю і сіла за стіл. Увесь цей час за мною крадькома спостерігали мої рідні. А саме свекруха та зовиця. Вони не зронили жодного слова, просто поглядали, що я роблю, час від часу змінюючи одна одну.
Розпитувати, що сталося, я не мала часу, тому вдала, що нічого не помічаю.
Зрештою, це був не перший випадок, коли вони так робили. Це відбувалося постійно, як тільки я заходила у квартиру.
А якось я нарешті вирішила довідатися, у чому річ. Спіймала Валентину, сестру мого чоловіка, на гарячому і запиталася, що відбувається. У відповідь вона тільки скривилася. Я сказала, що шпіонити на за людьми у неї виходить так собі. На це вона дуже сильно образилася. Мені знову не сказала жодного слова. Зате одразу ж нажалілася матері, а та прибігла до мого чоловіка.
Останній, на її думку, мав якось повпливати на мене. Але йому цілком байдуже.
Він просто торкнувся цієї теми за вечерею. Похитав головою і пішов дивитися телевізор. Іноді мене це сильно обурює, а потім я пригадую, чий він син, і мені стає легше. Такий же, як і його рідня. Іншим він був тільки перед весіллям. А коли штамп у паспорті поставили, вмить змінився. Тепер він дуже холодний та байдужий до мене. Його цікавить тільки думка матері.
Я постійно думала про це, коли на моєму шляху траплялася зовиця чи свекруха. Вони постійно так уважно за мною стежили, ніби я збиралася щось вкрасти… У своєму ж домі. Ось і того разу було так само. На суперечки часу в мене не було, тому я доїла бутерброд, одяглася і побігла на роботу
Коли я нарешті повернулася додому і хотіла відпочити, то всі плани вмить зірвало моє сімейство. Я помітила, що чоловік досі був вдома, хоча давно мав піти на роботу. Щиро здивувалася. Зняла взуття і пішла у вітальну. Там за круглим столом сиділо все моє сімейство і щось активно обговорювало. Але, як тільки я відчинила двері й показала, що я вдома, вони різко замовкли.
Я не витримала і запитала, що відбувається.
– Не твого розуму справа. Це сімейне. Богданчику, ми домовилися? Іди по кредит.
Я оторопіла… Який іще кредит? А чоловік просто мовчки пішов у коридор.
– Які кредити? Ви знаєте, у які борги ми вліземо? Там і так ледь вистачає.
– У моїй квартирі потрібно зробити ремонт. Там ні шпалер нормальних, ні техніки. А хто, як не ви поможете старенькій? бідкалася свекруха.
– Маєте доньку ще,- дорікнула я, на що рідні дуже розлютилися.
– А тебе сімейні справи не стосуються. Не лізь туди, куди не просять!- обурилася зовиця.
– Але ж, ми з Богданом хочемо назбирати на оренду окремого житла! Це не по-людський. Де нам гроші взяти, якщо кредит виплачувати будемо?
– Замовкни! Ти тут ніхто! Тому не смій командувати моїм сином. Ми й без тебе розберемося, – закричала свекруха.
Мені стало так прикро. Я стільки всього терпіла тільки через думку, що ми скоро з’їдемо від цієї сімейки, а тут такий сюрприз.
– Не знала, що ви така не вихована. Підозрювала, але не думала, що впадете так низько, – ображено сказала я. І навіть не вислухавши заперечень, вийшла з кімнати.
Наступного дня я подала на розлучення і повернулася до своєї мами. Нарешті дихати я могла на повні груди. Відтоді минуло 5 років. Від чоловіка я так нічого й не чула. Але я ні про що не жалію. Я одружилася вдруге і виховую двох синочків. Усе в житті трапляється тільки так, як має бути.
А ви на місці дівчини зробили б так само?
