Ви коли-небудь спілкувалися з лицемірними людьми? Тими, що кажуть погані речі тобі в обличчя, а потім посміхаються, мовляв:
– А що такого? Як це я тебе образила? Я ж правду сказала.
У таких ситуаціях вас не тільки брудом поливають, ховаючи неприязнь за посмішкою, а й винними потім роблять.
Мені не пощастило з братовою сестрою. Вона саме така людина.
Сама Анна вважає себе найрозумнішою і найкмітливішою. Можливо, впевненості їй додають п’ять вищих освіт, які їй так жодного разу і не знадобилися. Допомагають хіба що висловлювати власну думку, де тільки треба і не треба. А загалом дівчина три місяці працювала секретаркою. На цьому її кар’єра скінчилася. Вона просто постійно чомусь вчиться – от і все.
Цим дуже пишається її мама. Як тільки випадає нагода, хвалиться:
– А ось моя Анечка…
Насправді ж сестра мого чоловіка ще та нахаба. Вона вважає своїм обов’язком всім і кожному висловити власну думку, прикривши образи милою посмішкою та фразами: “це для твоєї ж користі”.
Напевне, право на це їй і дають ті вищі освіти.
Жаль, що не совістю вона тоді керується.
Те, що ми з Анною не знайдемо спільної мови, я зрозуміла ще на своєму весіллі. Вона тоді зверхньо підійшла до мене і кинула геть недоречну фразу:
– А вміло ти мого брата обкрутила. Він навіть твої криві ноги і відсутність смаку не помітив. Браво! Я б так не змогла.
Я тоді аж дар мови втратила. Ми ледь знали одна одну, а вона такими словами розкидалася.
Єдине, що мені залишалося, вдати, що мене це ні краплі не зачепило.
Але я чомусь забула, що це далеко не остання наша зустріч.
Наступний казус трапився на нашому новосіллі.
– Як можна було обрати такі шпалери? У тебе що, справді смаку немає? А одяг на тобі який…А виглядаєш як… Хіба ти не знала, що ми сьогодні прийдемо? Могла б і підготуватися. А про їжу взагалі мовчу. Ти м’ясо пересолила, а запіканка підгоріла. Ти не ображайся, але смак усе видає. Я гірше тобі не хочу.
Я аж кипіла тоді від люті. Але ставати такою, як вона не хотіла. Тому мовчала.
Але подібна поведінка повторювалася постійно.
Я ж також людина. Терпіння у мене не залізне.
Спочатку я все виправдовувала тим, що я нова людина у їхній сім’ї. Можливо, це ревність або їй важко до мене звикнути. Але потім почала помічати, що Анна подібним чином спілкується з усіма: брат, батьки, подруги. А про офіціантів чи продавців узагалі мовчу. Вгодити цій пані було важко.
А одного дня я зрозуміла, що більше не можу мовчати. Я вирішила відповідати Анні у її ж стилі. Колючками на колючки.
Того дня ми всі зібралися на дні народженні у свекрухи.
Не встигла я на поріг стати, як Анна мені одразу заявила:
– У тебе що тільки одне плаття? Більше одягу немає? Я вже тебе в ньому бачила.
– Та ні, є. Просто мені ця сукня дуже личить. Ще й подобається. Я вже третій рік поспіль у ній ходжу і вона сидить на мені ідеально. Я просто не поправляюся. Це тобі, бачу, гардероб потрібно постійно змінювати. Товстієш, так? Ну, це дуже погано. Може, до лікаря якогось сходиш? Ти тільки не ображайся. Я ж про тебе турбуюся.
Анна замовкла. Упродовж двох годин після того вона й слова мені не сказала. Тільки злісно поглядала у мій бік. А як тільки бралася знову за своє, то я вже прекрасно знала, як відбивати її удари.
Така моя поведінка дуже не подобалася моєму чоловікові та свекрусі. Вони вважали, що сварки спричиняла я. І негідно також у тих конфліктах поводилася я.
Втім, ми всі прекрасно розуміємо, що проблема винятково в Анні.
Якось розмова пішла про фінанси та роботу. Анна розлютилася на мене так, що обізвала мене із чоловіком бідняками. Начебто ми й гроша скоро мати не будемо, а ось вона знайде високооплачувану роботу.
Нехай. Я буда тільки рада. Хоч вірю в це не так сильно, як сестра мого чоловіка.
– Прекрасно. Давно вже пора. Бо це трохи погано, коли жінка в такому віці сидить на шиї у батьків.- кинула я. Анна помовчала, а тоді розплакалася і втекла.
Після цього я добряче дістала від свекрухи. Вона кричала мені, що з її донькою так спілкуватися не можна. Мовляв, Анюта має таку тонку натуру та й взагалі грубити їй не слід було.
Я ж вважаю, що вчинила цілком правильно. Усі постійно мовчать, тільки потураючи такій поведінці дівчини. Звідти вона і черпає вседозволеність, користуючись нею сповна. Але жона мовчанка у відповідь, жодна вища освіта – ніщо взагалі не може дозволити іншому гнобити людину просто так.
Рано чи пізно серед усіх ображених Анею мав знайтися той, хто б поставив її на місце. Цього разу такою стала я. І я не відчуваю докорів сумління. Нехай сестра мого чоловіка побуде на місці своїх жертв і спробує відчути те, що відчувають вони. Можливо, це хоча б трохи навчить її толерантності.
Ні, я ніколи не нападаю першою. Не робитиму цього і з Анною. Але захищати себе від сьогодні я буду завжди. Бо терпіти те лицемірство я більше не збираюся.
Потрібно встановлювати власні кордони, щоб нахаби із п’ятьма вищими освітами не перетинали чужі кордони, беручи на себе занадто багато.
Чи зустрічалися Ви з подібними нахабами?
Як навчилися давати їм відсіч?
