Думаю ніхто не стане сперечатися, що ми живемо у складний час. Сьогодні зміни проносяться повз нас з такою швидкістю, що годі старатися за ними встигнути. Ми завжди будемо на крок позаду.
Знаєте, виховання в мене геть не відповідає сучасним зразкам. З дитинства за мною доглядала бабуся й постійно начитувала, що я повинна вирости дуже чесною та доброю жінкою, аби догодити чоловікові. Такий шлюб був у неї з дідусем. Мушу визнати, що вона йому дуже довіряла. І, направду, вони прожили щасливе життя разом.
Втім, це все вже давно в минулому.
Зараз не той світ. І геть не ті стосунки.
Тепер варто жити, керуючись іншими цінностями.
Такого висновку я дійшла ще за студентських часів. Тоді мене вперше кинув хлопець.
А через декілька років, переживши біль від образи, я вдруге вийшла заміж. Навіть сина народила своєму обранцеві.
До декрету доводилося працювати на фірмі. Директором, до речі, був мій колишній однокласник. Йшлося про виготовлення меблів. Я тоді не мала аж надто великого навантаження. Робота була одна із найлегших. Зате грошей вистачало цілком. Здавалося, живи і тішся.
Та й з дитиною я довго сидіти не збиралася. Через деякий час, я віддала маля до садку. Сама ж знову чкурнула на роботу. Гріх таке місце втрачати.
Втім, там дізналася погані новини. Директорові залишався один крок до банкрутства. Відбувалися страшенні скорочення співробітників. Тому там мене навіть не чекали.
А я виявилася аж надто наполегливою. Просила повернути мені місце. Вдалося. Працювати почала так, як не працювала ніколи раніше. Було дуже жаль і фірму, і однокласника.
З часом усе вийшло.
Ми всі старалися з останніх сил. Розробили нову стратегію, почали йти на ризик. Хоча втрачати, направду, було вже нічого. Продукція стала ще кращою та якіснішою. Так ми вилізли із ями занепаду.
Тепер замість скорочень відкрилися нові вакансії. А я навіть підвищення отримала. Грошей тепер було ще більше. Я не могла цьому натішитися. І робота улюблена, і колектив хороший, і гроші великі.
Радістю якось думала поділитися з чоловіком. Однак про суму, до якої тепер зросла моя зарплата, вирішила змовчати.
Відтоді минуло аж 7 років. Свої кошти я смиренно відкладала на квартиру для власної дитини. Чи були якісь докори сумління? Ні. А через що їм бути? Що я гроші відкладала, а не віддавала чоловікові? Я ж не на дурниці розкидалася, а на важливу справу.
Але тільки зараз мені не пощастило збагнути, що мій чоловік мені зраджує. З’ясувалося, що такою оманою я жила цілих 3 роки. За цей час у нього навіть нова сім’я з’явилася. Тому йшлося не просто про брехню, а страшенний обман. Тепер у мого коханого був не тільки син, про якого, до речі, я дбала сама, а й доня. От куди йшли всі його сили та кошти.
Я – жінка розумна. Скандал влаштовувати не стала. кому тепер потрібні ті сварки? Що вже зміниш?
Я мовчки подала на розлучення.
Ось так і закінчилася казка, яку мені пророкувала бабуся. Жаль, що ні я не була схожа на неї, ні мій кавалер – на дідуся.
Дякую собі лише за одне: добре, що гроші я відкладала, а не віддавала йому. А то все пішло б на чужу родину. Я ж з нічим зараз не сиджу: маю сили, роботу, гроші, дитину – а далі буде видно.
Раджу й іншим жінкам бути самодостатніми. Покладайтеся винятково на себе. Так ви нічого не програєте.
А за якою моделлю стосунків живете Ви?
Яка Вам імпонує більше: сучасна чи та, якої нас навчали батьки?
