Ранок Марії Миколаївни розпочинався завжди однаково. Будильник дзвенів о шостій ранку. Вона підіймалася з ліжка і швиденько бігла на кухню, щоб випити склянку з лимонним соком, коли вона прочитала в газеті, що такий ранковий ритуал зміцнює імунну систему. Потім жінка відкривала навстіж вікно в будь-яку пору року і голосно включала радіо. Двохповерхова хрущовка одразу здригалася від гучних звуків. Сусіди завжди жалілися та питалися, коли ж нарешті закінчиться це свавілля.
Цієї неділі було все, як завжди. Пані Марія увімкнула своє радіо, відкрила вікна, взяла свою палицю, на яку спиралася і вийшла посидіти на валочку. Акуратно присіла, дістала пачку з цигарками і закурила Аж раптом з балкону другого поверху пролунав заспаний голос Маргарити Петрівни.
– Миколаївно, ну скільки можна? Ми можемо поспати хоча б у неділю? – крикнула вона.
– І тобі не хворіти! – посміхаючись відповіла Марія.
– Коли ж це кляте радіо вже поламається!? – сказала собі під ніс Петрівна і закрила свої вікна.
– Доброго ранку, Миколаївно – це двірничка підійшла.
– Привіт і тобі., – відповіда Марія. – Ти замітаєш тут? ось і продовжуй виконувати свою роботу. Не хочу з тобою говорити.
– А чого ти така зла з самого ранку? Тільки поглянь яка гарна погода на вулиці! Радила б тобі виключити радіо, а то вуха в’януть.
– Іди працюй і не вказуй, що мені робити – відмахнулася Миколаївна.
З сусідського вікна виглянув Павло, він був колишнім шахтарем, а зараз вже отримує пенсію.
– Доброго ранку, Миколаївно! Ти вже з самого ранку починаєш воювати? – голосно запитався він.
– А ви чого так довго спите? Ви що, не знаєте приказку: “Хто рано встає, тому…”
– Той дуже хоче спати в обід, – пробурмотів Павло.
Миколаївна сиділа на лавочці, курила, спостерігала за тим, як прокидається будинок і мружилась на сонці підсліпуватими очима.
– Життя прекрасне! – думала вона. – Але мені ще залишилося зовсім не багато. Скоро вже побачу всіх своїх рідних.
Свого чоловіка та сина Миколаївна поховала ще досить давно. Нещодавно їй виповнилося 82 роки. Але вона навчилася радіти кожному дню і щиро дякувала Богові, що у неї таке довге життя.
Після того, як жінка поснідала, вона пішла пройтися в парку. Марія бачила, що з кожним днем прогулянки давалися їй все тяжче. Ноги більше її не хотіли тримати. Але вона була впертою жінкою, не зупинялася і продовжувала вперто штовхати своє тіло, спираючись на дерев’яну тростину. Вона підійшла до лавки і побачила, що її місце, на якому вона завжди любила сидіти, зайняте дівчиною з коляскою.
– Доброго ранку, я дуже перепрошую, але це моє улюблене місце, – пробурмотіла Миколаївна.
– Вибачаємося, ми вже йдемо, – промовила дівчина.
– Сиди і не рухайся – Миколаївна одягла окуляри та почала дивитися на дівчину. – Боже, та у тебе суцільний синяк на лиці! Розповідай мені, що у тебе таке трапилося? Як тебе звати?
-Оксана, – сумно відповіла дівчина.
-Значить так, бери сумку і йдемо до мене. Немає чого тобі тут сидіти на лавці, – Миколаївна рішуче покотила коляску вперед.
Вже через годину вони сиділи в Марії на кухні та пили чай, малюк солодко спав на ліжку. Оксана розповіла старенькій, що вона втекла від чоловіка, бо втомилася терпіти його постійні п’янки та побої. Дуже боїться, що сину теж скоро буде перепадати від чоловіка. Йти їй нікуди, оскільки вона виросла в дитячому будинку. Ще довго вони так просиділи. І Миколаївна подумки дякувала Богові за цю зустріч.
У понеділок Маргарита Петрівна прокинулася о сьомій ранку, відкрила вікно і зрозуміла, що не грає радіо. Вийшла на балкон, а Миколаївни не було на лавочці. Павло теж виглядав жінку. Біля під’їзду лише човгала мітлою двірничка.
-Де Миколаївна? – питання прозвучало одночасно.
-Потрібно до неї навідатися! Можливо вона душу Богу віддала? – несміливо припустила Петрівна.
Несподівано вікно Марії відчинилося і звідти пролунав голос:
– Я вам зараз навідаюся. Ви тільки гляньте, що вони собі придумали. Вже хоронять мене. Не дочекаєтеся. І взагалі, закрийте роти, у мене тут дитинка спить.
Сусіди не зрозуміли, що відбувається. А Миколаївна тихо зачинила вікно, накрила Михайлика та Оксану, і щасливо усміхнулася. Тепер у неї є заради чого жити. Одразу почала будувати плани на подальше життя. Адже все найцікавіше лише попереду.
– Думаю, що нарешті варто кинути курити, – вирішила Марія Миколаївна.
А вам сподобалася історія?
