Цього дня я повірила у вищі сили, бо з самого ранку все пішло не за планом. Спочатку у мене не продзвенів будильник, потім я забула вимкнути воду у ванній і зрештою запізнилася на маршрутку.
Вирішила, що потрібно зловити попутку. Мені зупинився дорогий джип. Це насторожувало, але я так спішила, що іншого вибору у мене не було. Сіла. Почала пояснювати, куди я їду. Щоб мене точно зрозуміли, я додала в опис усім відомий місцевий орієнтир.
Під час поїздки водій не промовив жодного слова, а після прибуття не хотів брати від мене грошей, махаючи головою, мовляв “мені нічого не потрібно”. До кінця робочого дня я вже й забула про свої ранкові пригоди. Через почуття втоми мені просто хотілося пошвидше дістатися додому.
Та на дворі я раптом побачила незнайомця, який мене підвозив зранку. Він тримав букет квітів і записку, в якій було сказано: “Привіт! Мене звати Кирило. Я глухонімий, але вмію читати по губах. Давай познайомимося”. Ці слова мене здивували і я довго не могла повірити в те, що це не жарт. Спочатку я просто ігнорувала чоловіка, але він наполегливо продовжував приходити до мене на роботу. Згодом я здалася і погодилася піти на каву.
Як з’ясувалося, Кирило хороший хлопець Спочатку мене бентежило те, що він уважно дивиться на мої губи, але згодом я звикла. Усі відповіді він набирав мені на телефоні.
Ми зустрічалися 4 місяці, коли Кирило наважився зробити мені пропозицію. Я погодилася стати його дружиною, бо час, який ми провели разом, був найщасливіший у моєму житті. Нам стало легше розуміти один одного, бо я почала вчити мову жестів.
Мої батьки не прийняли мій вибір. Вони були проти глухонімого чоловіка, аргументуючи це тим, що родичам, друзям і дітям з ним буде дуже важко спілкуватися. Однак для мене це не мало значення.
Ми одружилися. На весілля з моєї сторони прийшло лише декілька друзів. Батьки не з’явилися, бо сказали, що я їх зрадила.
У компаній трохи складно розмовляти, бо друзі не розуміють мову жестів, а все переводити займає багато часу. В усьому іншому моє життя залишилося без змін.
Пройшло вже 8 років з моменту одруження. У нас здоровий 7-річний син, який чудово ладнає з батьком. Зараз мати почала приходити до нас в гості, хоча з чоловіком їй досі ніяково розмовляти. Надіюся, причина в тому, що їй соромно за своє минуле ставлення.
Ви вважаєте батьків правими в цій ситуації?
