Мама доручила мені придбати моїй першій вчительці подарунок. Вона дала гроші на парфуми, але я подумала, що потрібно вибирати щось краще. Будучи семирічною дівчинкою, я сама зайшла в магазин, де продавалися різноманітні товари і почала все роздивлятися.
– Що тобі треба, дівчинко? – зрештою запитала мене продавчиня.
– Я шукаю велику ляльку…
– А звідки у тебе на неї гроші?
– Мама дала.
Мені продемонстрували багато варіантів, але до душі припала велика коробка, в якій лежала лялька, схожа на дитину. Вона вміла ходити, кліпати очима й говорити. Хіба не диво? На щастя, коштів мені вистачило, тому я схопила подарунок і помчала якнайшвидше вручити його.
Піднялася на четвертий поверх і подзвонила у двері. Вчителька відчинила, а я з порогу привітала її з ювілеєм і простягнула ляльку. Жінка розплакалася і запросила мене на тортик з чаєм. Ми трохи посиділи на кухні, а потім вона запропонувала відпровадити мене додому, щоб мама не хвилювалася. Дорогою я йшла і думала, чому ж вчителька плакала. Хіба подарунки не приносять радості?
Вдома на мене чекала мама. Вона запитала, де ж парфуми, а у відповідь я простягнула їй решту.
– І з чого це здача? – вирішила уточнити вона.
– З Каті, – відповіла я.
– Якої це Каті?
– Ляльки, яку ми подарували.
– А чому ти не купила парфуми, як ми домовлялися?
– Бо вони розлитися можуть…
– Дійсно. З лялькою такого не трапиться, – погодилася мама.
– Вона може зламатися, але це малоймовірно.
Оскільки моя мама також працювала педагогом, то на ювілей до колеги їй все одно довелося купити парфуми. Цю історію родичі ще довго згадували мені з доброзичливими усмішками.
Зрештою я вирішила, що прийшов час реабілітуватися, тому на 75-річчя першої вчительки я придбала розкішні французькі парфуми і з подарунком прийшла до неї в гості.
– Ви пам’ятаєте, як багато років тому я подарувала вам ляльку? Мене цією Катею вся сім’я донині підколює.
– Катею? Я її Ірою назвала.
Жінка кинула пальцем на диван, де лежала лялька у в’язаному одязі.
– Це був найкращий сюрприз. Розумієш, я народилася у 1932 році. Тоді моїй мамі з татом було не до іграшок. Під час війни у 1941 році загинув батько, тому розпочалися фінансові труднощі. Я рано почала працювати, тому про ляльки навіть не мріяла…Життя закрутилося. Інститут, весілля, народження сина, робота. А потім з’явилася й Іра, яка стала частиною моєї сім’ї. Я з нею розмовляю, в’яжу для неї вбрання. Це найдорожчий подарунок для мого серця!
Ми обоє розчулилися після цих слів, а Іра сиділа на дивані і спостерігала за нами.
А ви коли-небудь обирали подарунок для своєї першої вчительки? Що це було? Чи сподобалася вам ідея з лялькою?
