Після 20 років спільного життя мій чоловік заявив, що більше мене не кохає. Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати.
Я не могла зрозуміти, що трапилося між нами. Мені здавалося, що наша сім’я щаслива.
– Зрозумій, моє кохання до тебе залишилося в минулому. Раніше я не міг піти, бо діти були маленькі. А тепер у них своє життя, свої сім’ї, тож я вільний робити те, що мені заманеться.
За кілька годин він зібрав усі свої речі і зник з мого життя так швидко, ніби його ніколи й не було.
Я не могла усвідомити того, що зі мною трапилося, перші дні ходила, мов сновида, сподівалася на те, що Дмитро таки повернеться. Засумує за мною і повернеться.
Але коли я дізналася, що в нього вже тривалий час були стосунки на стороні – зрозуміла, якою сліпою і наївною дурепою я була.
Минуло кілька місяців, сліз вже не залишилося, хоч біль від зради єдиного в моєму житті чоловіка ані краплі не минув. Якби не мої діти – не знаю, що б робила. Вони підтримували мене, переконували в тому, що ще не пізно влаштувати власне життя так, як мені цього хотітиметься.
Так я і зробила. Взялася за себе: подбала про нову зачіску, почала займатися спортом, навіть роботу змінила, аби колеги не допитувалися мене про новий сімейний статус.
За усіма цими приємними клопотами мені вдалося забути про Дмитра.
Ще рік тому я й подумати не могла, що ще зустріну в своєму житті якогось чоловіка, але це таки трапилося.
Спочатку ми з Максимом подружилися, у нас стільки спільних інтересів, а потім самі й не зауважили, як дружба переросла у щось значно більше.
Тепер живемо разом. Він справжній чоловік, бо зміг переконати мене в тому, що йому можна довіряти після всього того, що я пережила.
Про Дмитра я навіть не згадувала, поки він не з’явився на порозі моєї квартири.
Намагався відкрити двері своїм ключем, але йому не вдалося.
– Ти що тут забув? – суворо спитала я.
А він поводив себе так, ніби між нами нічого й не трапилося.
– Привіт, люба, сумувала за мною? – питав він мене, протискуючи до квартири свою величезну валізу.
Хотів мене обійняти, але коли я відштовхнула його, на обличчі чоловіка з’явився вираз здивування. Він, мабуть, думав, що я чекаю на нього, сподіваюся його повернення.
– Ти що? Як ти можеш зі мною так вчинити? Я ж єдиний чоловік твого життя?
– Більше ні.
Він побачив в коридорі багато чоловічих речей, які йому не належали і все зрозумів:
– О, то я бачу ти часу дарма не гаяла?
Я не збиралася все це слухати, відкрила двері і виставила речі Дмитра за поріг.
– Забирайся, я більше не хочу тебе бачити. Ми чужі люди, і цей вибір за нас обох зробив колись ти.
Після того моменту я нічого навіть не чула про життя колишнього. Мені це більше не цікаво. У мене своє насичене і яскраве життя.
Чи змогли б ви пробачити зраду?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
