У відділення реанімації екстрено надійшов новонароджений малюк. Від нього відмовилася жінка, яка його народила. Хлопчик не міг самостійно дихати, і потрібно було підключити його до спеціального апарата. Така божа воля – доля хлопчика, від якого відмовилися, не віщує нічого доброго. Протягом усього життя його душу будуть обпалювати думки, про ту рідну незнайому жінку, яка безсердечно зрадила його – беззахисного хворого малюка. Валентина Горова, написавши відмову від сина, спокійно перев’язувала груди, роблячи вигляд, що нічого надприродного не сталося. І їй було далеко байдуже до зневажливих поглядів медсестер.
– Це рішення я прийняла давно, – сказала вона лікарю, який до останнього відмовляв її від цього серйозного кроку. – Коли я була на п’ятому місяці, батько дитини кинув мене. Та й сама я ще студентка, що мені робити з дитиною? Жити немає де, а виховувати на що? На себе грошей не вистачає … – плутано продовжувала горе-матуся.
– А де твої батьки? Може вони допоможуть тобі виховати малюка? – приречено запитав Валерій Сергійович. Це був не перший випадок відмови від дитини в його практиці, і він уже знав стандартну відповідь.
– Ви про що? Не смішіть мене! Яка допомога? – матуся хрипко розсміялася, – Я сама виросла в дитбудинку, а батьків в очі ні разу не бачила. Та й для себе ще хочеться пожити, не готова я ще з дитям возитися. Пелюшки, сорочечки, дитячі крики – це все не для мене! Я хочу жити красивим, яскравим, насиченим життям. Де мої речі? Мені пора!
Горова вийшла і пологового будинку, притримуючи післяпологовий живіт. В її голові були думки про те, як швидше відновити свою фігуру і привести себе в порядок після вагітності. Ніхто не повинен дізнатися про пологи. Потрібно ще буде придбати білизну для втягування живота, бандаж і крем для обличчя.
– Попереду у мене ще все життя! – видихнувши на повні груди, сказала Валентина, – А про помилки минулого потрібно просто забути!
Малюк продовжував беззвучно плакати. Бог, чому ж ти відвернувся від нього? Не дарма кажуть, що під Новий рік трапляються дива, головне в них повірити. Ангел-хранитель, поспіхом поправляючи німб на голові, приземлився в головах маленького прозорого боксу.
– Я встиг! Ще трохи, і, схоже, біди було б не уникнути! Потерпи, рідний! Я поруч! Тепер все буде добре! Ангел озирнувся по сторонах і побачив жінку,
– Надія Любимова, 24 роки, перші пологи. Ледве встигли доставити в лікарню. Дитина слабка, не може дихати самостійно, загроза ДЦП. Дитина в стабільно важкому стані. – доповідала медсестра на посаді.
– Господи, допоможи! Дуже потрібна твоя допомога! Боже, не дай трапитися біді! – шепотів ангел, дивлячись на небо.
– Ти у своєму розумі? У тебе своя дитина хвора, її треба на ноги ставити. А грошей скільки потрібно на лікування? Лікарі, масажі, уколи, лікувальні процедури … Ти розумієш, що це все серйозно? Навіщо тобі чужа дитина? – Валерій Сергійович здивовано, і водночас захоплено подивився на жінку. Її героїчний вчинок трохи шокував головлікаря, адже вона не побоялася випробувань, які належить пережити.
– Я впораюся з обома. Заробляю я добре, квартира у мене є. Ви не можете мені відмовити! Любов творить дива! Ви в цьому переконаєтеся. Я готова! – твердо заявила Надія.
Той зимовий непогожий день персонал пологового будинку №4 запам’ятав на все життя. Щаслива мама двох малюків – Надія Любимова, гордо винесла з пологового будинку два конверти, з яких було видно дитячі личка. Слідом за новоспеченою мамою, йшли два її брата – несли речі і величезні букети квітів. Медсестри плакали, дивлячись на цю картину, а головлікар схвально кивав головою на прощання. А на небі радів ангел-хранитель – радів, що все ж встиг. Тепер він не сумнівався, що хлопчика чекає гарне життя. Сніг, тим часом, продовжував тихо падати. Мороз і хуртовина опустилися на місто, укрите товстою білою ковдрою. Але яка різниця, яка погода на вулиці? Людям, в чиїх серцях безперервно горить вогонь любові, за смаком будь-яка погода, яку дарує їм природа. Адже головне, що б в душі панувала хороша погода.
Любов творить чудеса, гріє душі, змушує жити, не дивлячись ні на що. Горова зрозуміє це, але буде вже пізно. Коли через 20 років вона на самоті буде лежати в відділенні онкології і страждати від болю, самотності і безвиході. Так, як колись страждав той хлопчик в пологовому будинку. Бог бачить все, і віддає кожному по заслугах … Сніг тихо лягав на землю …
Як ви оцінюєте такий вчинок жінки, яка забрала чужого малюка?
